2. Гострий язик

  Виявляється надто важко прикинутись сплячою, коли на тебе виливають цілу каструлю води. Можу подякувати мамі, що не кинула в воду льоду чи не поставила каструлю на ніч в холодильник. Інакше би замість моєї появи у школі, в 13-тій почули лише крик, що пролунав би навіть через 5 зупинок від дому.
 Ігноруванням я так і нічого не досягла, лише вимусила маму іти на крайнощі. Значить все таки доведеться йти. У брехню, ніби я захворіла чи в мене щось болить, мама і близько вірити не буде.

– Сніданок приготований. Тато тебе відвезе, а я на роботу. Будь ласка, давай без вибриків. Я впевнена, що у тебе все вийде,– мама присіла на мокру постіль і обійняла моє мокре тіло. – Здається, мій "душ" вивів тебе на чисту воду і трішки взбадьорив.
 Дивлюсь на маму вбиваючим злим поглядом. Дійсно, коли тебе обливають водою з самого рання, щоб змусити піти туди, куди ти не хочеш, бадьорість буде зашкалювати. Особливо, роздратувала фраза "вивести на чисту воду", яка прозвучала занадто іронічно.
 Проте мама ніколи не давала мені привід злитися на неї довго. Злитися на рідних людей апріорі довго неможливо: хоч як би ти не злився на них мозком, але серце завжди знайде сили їх вибачити. Тим більше, варто цінувати те, що маєш. Більшість віддали би все на світі, щоб у них просто була мама.

– Твій душ не те щоби взбадьорив, але спати я більше не хочу. Дякую,– мама встає і розглажує руками яскраво синє плаття, яке стало трішки мокре, де вона дотикалась ліжка і мене. – Варто переодягтись. Я почну збиратись, без всяких фокусів. Чесно. Можеш бути спокійною.
 Мама недовірливо подивилась на мене. Звісно, що від людини, яка сперечалась весь вечір із батьками про шкідливість навчання не у домашній формі, важко чути таку покірність в голосі, а особливо із моїм "цукровим характером". Я просто звиклась із тим, що мені доведеться зробити все, щоб мене виключили. У ніяку школу ходити моя персона не збирається. Можливо, навіть сьогодні щось зроблю погане. Чому б і ні?

– Алісо, без вибриків. І починай одягатись. Я підготувала тобі блузку і спідницю ще вчора. Будь ласка одягни їх,– мама дивиться на годинник. – І якщо я постою тут хвилин п'ять, то вже почну запізнюватись. Без вибриків, ти чула?
 Мама вийшла із кімнати. Починаю знімати мокру піжаму і встаю із ліжка. Із шафи дістаю чорні джинси із завищеною талією і беру синю сорочку у клітинку. Блузка і спідниця? Ні, не чула і чути не хочу. Для кого мені наряджатися, якщо я все одно там ненадовго? 
 Йду в ванну кімнату. Роблю всі необхідні процедури і повертаюсь назад.
 Волосся розпускаю і розчісую. Малюю стрілки на очах та наношу на вії декілька шарів туші. Брови трішки підфарбовую. Ненавиджу яскраво виражені брови а-ля "я продавщиця Галя з ринку". На губи наношу вишневий бальзам. Трішки не притаманно для мене, незвично, але і школа для мене далеко не звичайна річ.
 Може здатися, що все в мені – це закомплексованість та страх несприйняття мене однолітками. Річ не в тому, чого я боюсь, а річ в тому, чого я очікую від інших. Ось тут і прихована вся суть – від людей нічого нормального я не очікую, що і є головною проблемою.
 Одягаю лінзи. Знімаю простиню і ковдру з ліжка, виносячи їх на балкон просушитись. Забираю із своєї кімнати порожню каструлю і ставлю її на місце. Тато тим часом читає газету, час від часу роблячи ковток своєї улюбленої нерозчиної кави.
 Ніколи не розуміла, що він в ній знайшов. Після неї завжди залишається осад. Я той ще кавоман, але мені до смаку більше розчинна. Досить весело слухати наші з татом дебати "Яка все ж таки кава краща?" В найгарячіший момент нашої спірки, мама завжди кличе нас на чай, ми пожимаємо одне одному руки і переносимо це на другий раз.

– Наша мама приколістка. Вся в бабусю. Одного разу, коли я залишився ночувати у мами, звісно, з відома Надії Іванівни, на ранок на мене вилили відро крижаної води поки мама приймала душ. Я думав, що твоя бабуся хоче мене вигнати. Насправді, твоя бабуся приготувала сніданок і "лагідно" мене розбудила, щоб я міг сказати твоїй мамі, що зробив це сам. Не зважаючи на її приколи, ми з твоєю бабусею близькі друзі. Переконаний, що і у тебе злості на маму зараз немає,– насипаю в кружку каву і заливаю окропом, помішуючи напій богів чайною ложкою.
 Пам'ятаю, минулого року на Новий рік бабуся перевершила з своїми приколами саму себе. Вона подарувала татові живу змію у яскраво впакованій коробці. Все би нічого, але у тата офідіофобія, тобто страшенний страх змій. Тато нервово викидає коробку на землю, вилазячи на святковий стіл і ставши ногою в олів'є, даючи змії привід вирватись на волю. Довго не думаючи, змія починає повзти по підлозі. Бабця намагається її зловити руками, мама знімає це все на відео для архіву, а я сиджу за столом і їм оселедець, не розуміючи, що я тут роблю. Закінчилось це тим, що бабуся таки впіймала змію, а ми з мамою відкачували тата валер'янкою. Тепер, згадуючи цю бабусину витівку, ми сміємось до сліз. В момент її провертання було не надто весело.

– Мені обов'язково потрібно туди йти?– не вдалося переконати маму, можливо зможу зробити це із татом? –  Давай відкладемо на завтра. Один день нічого не вирішує.
 На мить тато задумується, проте не логічно сподіватися на краще, коли за тебе вже все вирішили. Коли бажання анулюються вчинками батьків, то все твоє життя повинно піти шкереберть і ти не можеш взяти це під свій контроль.

– Так, тим більше один день може зіграти величезну роль, особливо, для такої вигадливої дівчини, як ти. Щось вигадаєш і перенесеш свій перший день на цілих три, тоді на тиждень. Краще снідай і поїхали. Не варто запізнюватись у свій перший день,– тато знов занурюється у світ преси, а мене аж перекривило від цих слів.
 Накидаю в тарілку із сковорідки яєчню і дістаю із холодильника кетчуп. На моє щастя, там якраз залишилось на одну порцію. Швидше за все мені сьогодні пощастить. Відкриваю тумбу в якій знаходиться відро для сміття. Як гадаєте, з якої спроби порожня пачка з кетчупу потрапила в ціль?  З третьої. Зарано я зраділа, що мені сьогодні буде щастити. Я і фортуна – дві паралелі.
 Повільно їм, обгрунтовуючи татові це тим, що я насолоджуюсь. Каву п'ю маленькими ковтками, щоб відтягнути час. Тато терпить і ігнорує, що мені на руку, але на тата це не схоже, що відкриває мої очі на хитре сплетення інтриг та направляє думки на можливість існування якогось вигаданого ним із мамою плану.