Моя одержимість 18+

– Пробач, я не знала, що ти тут… переодягаєшся. Давай пізніше зайду.
– Навіщо пізніше? – голос Роберта звучить дуже близько. Він у мене за спиною. – Кажи, що хотіла.
– Я не можу говорити, коли ти не одягнений, – злюсь.
– Це тебе відволікає?
– Ні! – випалюю занадто різко і чую його м'який сміх:
– Брехуха!
– Слухай, – таки наважуюсь повернутись до нього обличчям, – я не брехуха! Ти мене не приваблюєш. Я не люблю таких…
Помічаю, що Роберт встиг одягнути сорочку, але вона досі не застібнута, тому його м'язи продовжують сліпити мені очі. Ковтаю слину, якої надто багато назбиралося в роті, і з останніх сил відриваю погляд від тіла і піднімаю на обличчя. Краще не стало. Роберт дивиться на мене як кіт на сметану.
– Може, досить уже? І взагалі, якого біса ти майже голий у своєму кабінеті?