Зрада. Я так на тебе чекала

— Ганю… — тихо каже він.
— Не називай мене так! — виривається в мене. Я навіть сама здригаюся від власного крику.
Сльози течуть по щоках, і я знову витераю їх рукавом светра.
— Я чекала тебе сім місяців, — крізь сльози шепочу я. — Сім місяців, Андрію. Я молилася щодня, щоб ти повернувся живим. Я думала, що там у вас… інші думки. Інші страхи. А ви по масажках ходите…
Я беру до рук телефон.
— А потім мені це присилають.
Його погляд стає напруженим.
— Хто прислав?
Я гірко всміхаюся.
— Одна дівчина з медичної служби. Марта, здається. Я її навіть не знаю. Вона просто написала: “Ви маєте це побачити.”
Я натискаю на екран і відео знову починається.
Продовження виходитиме щодня