Взимку кохають тихо...

Взимку кохають тихо...
Гуляють засніженим парком до сутінків: хтось - у парі, взявшись за руки, а хтось - на самоті зі своїми думками, сховавши холодні долоні у кишені пальто.
Кохають тихо.
Хтось сидить ночами без сну біля вікна і пише пальцем на замерзлій шибці кохане ім’я, тому що вимовляти його вголос тепер вже занадто боляче. А хтось поспішає по свіжому хрумкому снігу на зустріч коханій дівчині, що вже зачекалася біля кав’ярні.
Взимку, мабуть, кохати легше, тому що сліди після розлуки швидко сховає сніг, а сльози на віях легко видати за сніжинки...
Кохають тихо і страждають теж.