ЗАСНІЖЕНА ДОРІЖКА ВЕДЕ В СТАРЕНЬКИЙ САД

ЗАСНІЖЕНА ДОРІЖКА ВЕДЕ В СТАРЕНЬКИЙ САД

Засніжена доріжка веде в старенький сад,

Як пише мудра книжка: час всім дарує гарт.

Ця зустріч серед тиші й кругом – білий пейзаж,

В душі вона залишить лиш почуттів кураж.

Клянись мені, коханий, що в мить шалених дум

Зимовим вітром гнаний – ти не торкнешся струн.

Мені вже не згадати ту музику і рухи,

Що легко так з’єднали серця наші і руки.

Лишімо в таємниці слова і злети духу,

Сліди ж на тій доріжці не видно серед снігу.

В життях своїх похмурих ми поглядом не мовим,

Що про одну лиш зустріч щоденно небо молим.

Під віттям того саду тривала наша казка,

Безсмертна і тремтлива – зросла любові квітка.

Не в юності причина палких обіймів наших,

І доля в тім не винна, і швидкоплинність часу.

Все сталось в день звичайний, – не у святкову мить…

Удвох ми задивились, як сніг кругом блищить.

Нічого не казали й лякались своїх мрій,

Вони ж нас не пускали, штовхаючи до дій.

Старенький сад сумлінно беріг той наш секрет,

Кожен щасливий спогад збирав, мов у букет.

На сніжнім покривалі зустріли довгу ніч,

І зорі нам моргали, мов тисячі обличь.

Ні холод, ані втома не докучали нам –

Ми почувались вдома, всміхалися зіркам.

Засніжена доріжка веде в старенький сад…

Окремо пишем книжки й щасливі на свій лад.

                                                                                                                 05.01.2020 р. Ш. Д.