Я ТАК ЛЮБЛЮ ЗИМОВІ ДОВГІ НОЧІ...

Я ТАК ЛЮБЛЮ ЗИМОВІ ДОВГІ НОЧІ...,

Я так люблю зимові довгі ночі,
Ці білі ночі, сповнені чудес.
Коли, здається, навіть сніг шепоче
Повільно опускаючись з небес
Ім’я твоє, яке забути хочу,
Та серце чомусь вперто не дає.
Чого воно, дурне й наївне жде?
Що сніг розтане і весна прийде?
І ти повернешся, як з вирію лелека
Все буде так, мов ти й не був далеко,
Й чужого стану ти не обіймав крильми,
І не дививсь в чужі зелені очі…

Я так люблю зимові довгі ночі,
Ці темні ночі, сповнені журби.
Коли холодне серце вже не хоче
Шукати на снігу твої сліди.
Коли глибока і болюча рана,
Що залишилася з минулої весни
Іще болить, та вже поволі заживає,
І про минуле я ще бачу сни.
Вже я не жду прекрасної весни
Її тепла, пісень дзвінких пташиних,
Запаху м’яти пізньої пори
Цвітіння вишень, зустрічей щасливих…

Я так люблю зимові довгі ночі,
Ці тихі ночі, сповнені краси.
Коли природа бачить ніжні сни,
І в серці біль поволі затихає,
А над землею білий сніг кружляє,
Повільно замітаючи сліди в минуле…
Де тебе ніби й не було і я забула
Куди іти… і як тебе знайти.
Мені ж зими обійми крижані -
Миліші і тепліші від весни.
Весна мені вогнем спалила серце,
Любов вдихнувши в нього лиш на мить…

Я так люблю зимові довгі ночі,
За що? Не пам’ятаю вже й сама.
Мабуть за те, що більше я не хочу
Тебе впускати у своє життя.
Я не боюся закривати очі,
Мені ти не приснишся вже, повір
Бо в снах моїх тепер зимові ночі,
Й засніжена краса Карпатських гір.
Твого обличчя я вже не згадаю,
З тобою ми не бачились давно.
Я у душі повільно замерзаю,
І плоті не зігріє вже вино…

Я так люблю зимові довгі ночі,
Морозний подих Владарки Зими.
Її холодні і прозорі очі,
Що мов крижинки, зроблені з води.
Вона мені подарувала спокій,
Позбавила від пристрастей весни
Що наче фея, співом тим солодким,
Любов у серці змусила цвісти.
Зима ж заморозила ніжну квітку:
Один за одним розкололись пелюстки,
Розбилась вірність, чуйність і надія
Лиш біла тиша у моїй душі…

Я так люблю зимові довгі ночі,
Хоча, зізнаюсь, холод не терплю.
Люблю я слухати, як сніг мені шепоче:
«А пам’ятаєш, як кричала ти «Люблю!..»
Я пам’ятаю, спогадів не вбити,
І досі згадую я ранню ту весну,
Як я побачила тебе і захотілось жити,
Та ти пішов, мене залишивши саму.
Тепер тебе зима мені малює
Холодним пензлем на замерзлому вікні.
Здається, що я вічність вже дивлюся
В кохані очі… Прозорі…Крижані…

07.12.2015 р.    Ш. Д. 

(Світлина з мережі Інтернет)