Вона втекла з міста не для того, щоб зникнути — а щоб знайти себе.
Після болісного розриву Юля переїжджає до гірського селища, де повітря пахне сосною, туман опускається до самих дахів, а мовчання вчить говорити з душею.
Тут вона знову згадує, як це — жити не поспішаючи, пекти з любов’ю, дивитися в очі, а не в екран.
І коли на порозі її невеличкої кав’ярні з’являється мовчазний чоловік з гілкою ожини в руці — починається щось нове.
Її історія — не про втечу. Вона про повернення.
Про тишу, яка лікує. Про любов, яка не кричить, а росте поволі, як тісто під серпанком.
Це моя перша книга. І я дуже сподіваюся, що вона знайде відгук у вашому серці — так само щиро, як народжувалась у моєму.
З теплом — Юлія Рей