У цьому домі панує залізобетонна правильність. Мати вчить її писати ідеальним курсивом, намагаючись випалити з пам'яті минуле, а новий вітчим обіцяє швидко виправити «дитячий песимізм». Але під цим прилизаним, правильним фасадом ховається те, про що всі воліють мовчати.
​Поки дорослі грають у свої порцелянові вистави, Анісія робить свій головний вибір. Коли перетворюється на дикі хащі, де вовки гинуть не від гріхів, а від занадто гострих тернів, вона відмовляється бути слухняною лялькою. Вона обирає бути вовком.
​Це історія про липкий сором, зраду тих, хто мав захищати, і про застигання, яке паралізує тіло, але загартовує внутрішню фортецю. Ласкаво прошу до сповіді, де змиваються всі маски.