Розділ 5: « Слабкість»

Ніч у квартирі була занадто тихою. Та мертва стерильна тиша, яка буває лише в операційних або в музеях.

 Анісія вийшла в коридор, щоб випити води, чорний кіт безшумно пересувався поруч із нею. Вони проходили повз мамину спальню, двері були прочинені лише на сантиметр, Анісія ніколи б не зупинилася, якби не звук. 

Це було не схоже на те, що пишуть в класичних романах.

 Це був звук боротьби та супротиву. 

Шурхотіння простирадл, різке, болісне дихання, і ледь чутний , охриплий голос матері. Була відсутня звична шляхетність, правильність та дикція. 

Це був голос людини, яка заблукала в темряві. 

– Андрію, будь ласка, досить. Пусти мене –  здавалося, вона на грані зриву 

– Марино, ти знову за своє? – голос прозвучав з підробленою жалістю. 

– Тебе теж потрібно лікувати, як і твою дочку? Я можу це влаштувати. 

Жінка намагалася вирватись. її пальці стискали ковдру до білизни. 

Наче, це було єдиним, що втримувало її в цьому світі.. 

Коли вона нарешті звільнилася. Сіла біля вікна . Холодне повітря проходилося по її обличчю, вона не плакала, просто заціпеніла. В її голові почали відображатися моменти їхнього з Валерієм подружнього життя, вона пригадувала, як той, незважаючи, на свою легковажність, ніжно ставився до неї. Писав їй романтичні вірші. Сварився з нею на латині, коли був п'яний. На мить їй здалося, ніби, він був поруч. Поклав руку на плече. Вона занурилася  в спогади 

***. 

З трансу вивів ледь чутний голос Андрія :. 

– Марино, що з тобою? – вона смикнулася. 

– Нічого, просто лягай спати. 

***

Анісія стояла в коридорі, в руках – склянка з холодною водою. 

Вона відчувала, як її власні пальці стискають скло з такою люттю, що стає гаряче. 

«Мама- робот», «мама – наглядачка», «МАМА – вчителька», сьогодні... вперше розсипалася на друзки. 

Вона не була жінкою, яка отримує насолоду. Вона була жертвою, що тоне в ілюзії, яку сама ж збудувала. 

« гнатися за ідеалом – це не завжди правильний шлях. Інколи краще змиритися з хаосом» –  зарубала собі на носі та тихо пішла назад.