Ромашковий чай

Вона любила ромашковий чай
І малювала туманні картини
І будувала думками свій рай
Була у пошуку тої людини
Він музикант в нього доля сумна
Сльозами плаче його гітара
І у думках його муза жила
І час від часу вона оживала
Вони топтали стежини одні
У тихім парку дивного міста
І залишалися завжди самі
Як повний місяць в зірковім намисті
У давнім сквері їх долі жили
І сумували за їх поєднанням
Любов їх не витвір людської руки
Любов їх то Бога в коханні зізнання
Їм далі іти і нести крізь віки
Любов що так пізно з’явилась
Щоб вірили люди всієї землі
Що доля їх є – лиш десь забарилась…