2

він пив каву. Не те щоб особливо полюбляв , просто з його ритмом життя, приходилося частіше вживати саме цей напій. Він пив його тричі на день, уже орієнтовно 7 – ім років. Інколи відчував, як його серце гидує кавою. Робить спроби нагадати йому про себе, про свої інтереси і присутність важливої функції в його організмі. Інколи він зважав на те. Призупиняв пити багато кави. Внутрішньо заспокоювався коли пив її менше. А ще він вживав легкі антидепресанти. Скоріше для сну, ніж для заспокоєння нервів. Його звали Олексій. Друзі кликали Алєкс. Він мав 35 років. Більшість часу він проводив у подорожах по країні і закордоном. Працював у рок - гурті гітаристом, бек вокалістом, робив аранжування. Хоча його завжди тягнуло до класичної музики.

У той часи коли він юним і натхненим підлітком намагався вибрати свій шлях у житті, планував вступ до музичного інституту, його батько влаштував сина на економічний. Батько мав логіку опори в суспільстві, міцної основи для життя. Освіта, бізнес, сім’я і спілкування в колі обраних. Багатих і респектабельних людей, які знають, що хочуть. Знають, що має відбутися. І тишком - нишком плекають надію пробратися у Верховну Раду. За допомогою грошей, щоб здобути ще більше грошей. Логіка! Не вступити на економічний на міг. Матуся, єдина людина, яка щиро любила і мріяла, щоб у сина усе було добре – вблагала, аби лише батько не розпочав терор. Від’їхав до престижного ВИШу, де вчився з майбутньою елітою країни. Довгі 5 – ть років, напружено. Та все ж. Таємно від батьків, вдалося реалізувати мрію – вступити в консерваторію. Оскільки, віолончель була опанована у музичні школі, продовжив її опановувати, паралельно робив спроби у композиції. Надзвичайні, тяжкі роки.

Батько отримав синову економічну освіту і разом з тим його тверду позицію, про те, що бізнес, це не його стежка. Жити разом було б нестерпно. Отримав пропозицію від одного, напівпрофесійного гурту працювати разом. Лишився у столиці. Музика, яку вони грали, набирала популярності серед молоді. Пішли концерти і заробітки, які могли тримати на плаву у Києві. До класики тягло дуже, та все ж , вона б не прогодувала. Так і жив. Грав рок, любив класику і ненавидів економіку.

Життя рок – гурту, пов’язане із постійними переїздами. Відвідав усі великі міста країни, багато ближнього зарубіжжя. В постійних роз’їздах, заради відпочинку, навчився гуляти по містах в яких зупинялися на концерти. Любив гуляти середмістям. Вишукувати старі будинки. З історією, з меморіальними табличками. Вчитуватися у них. Намагався зрозуміти події які були тут у ті часи. Додумував історії почуті від перехожих. Намагався покласти ці емоції на музику. Дивлячись на побудову двориків, вуличок, відчуваючи велетенський літ історії, хотів зупинити його у музиці. Від того, вона постійно лунала у голові і постійно були нотатки у невеликому зошиті. Бродив, аж поки не телефонували хлопці з гурту, нагадуючи про репетицію чи скорий концерт.

Якось його гурт перебував в одному із обласних центрів на фестивалі альтернативної музики. Винайняли квартиру. По його настоювані у середмісті. Жити тут планували десь 5 днів. Репетицій не проводили, оскільки мали грати старий, завчений репертуар. Хлопці розважалися на фестивалі. Хтось відвідав родичів, хтось відсипався. Олексій звично гуляв містом, у той час коли не потрібно було бути на фестивалі. Те місто видавалося йому доволі знайомим і схожим на інші подібні обласні центри. Але були й особливості. Старезний замок у шикарному стані і пішохідна вулиця від центру до замку. По суті на ній,тій вуличці і проходили усі події міста. Вона була жвава, розгалужена і з старими будиночками, новими, під старину будинками, сучасними офісами і бутіками. Такий собі синтез. Тут він упіймав себе на нових бажаннях у музиці. Нові нотки прозвучали в його голові і були занотовані.

Одна із вуличок вела до парку. В один із днів Алєкс звернув на ту вуличку. Пройшов повз собор, опустився вниз тротуаром. Перейшов через вулицю – ось і парк. Доволі доглянутий і модерновий. Бруківка, металеві лавки, дитячі галявинки. Парк дихав спокоєм і відпочинком. Велика центральна алея вела до річки, так описано на план - схемі парку. Неквапом проходив попід кленами, берізками. Вдихаючи свіже повітря і з насолодою розуміючи, що от саме тут бути просто шикарно і необхідно саме зараз. Крутими сходинками піднявся на дамбу. Річка, невеличка із зеленастим кольором води, але доволі свіжа і спокійна. Підійшов до краю берега, вдивлявся в потік води. Ловив, мотив який родився у голові із незбагненною силою. Додаючи все інші і сильніші позиції басам. Мелодія набирала помпезності та оркестровості. Ця мелодія вже давно з’являлася у голові, та ніяк не могла набрати оберту. Не могла відкритися. А тут, у цьому спокійному місці, спокійного міста виринула новими барвами, хитросплетіннями нот і співзвуччям інструментів. Він впивався цим моментом гармонії його душі, серця, музичного таланту. Стояв із заплющеними очима, трішки закинутою до гори головою і писав музику. Що це саме буде, Алєкс не знав. Але він творив музику…

«Привіт» почув поряд, майже пошепки. Розгледівся, то промовила русява дівчина із парасолькою. Вона стояла поряд, за якихось півметра від нього. Нікого іншого навколо не було. Мабуть йому! «Привіт» - вимовив у відповідь. На нього поглянуло обличчя із кумедними веснянками на носі і з густими, темно – зеленими очима. Але лише на мить. Дівчина розвернулася і пішла. Той погляд пройшов ніби мимо нього . Але він же чітко його відчув на собі, мов би дотик. Він подивися їй вслід. Лагідна постава дівчини піднімалося по сходах на дамбу і за мить зникла. Алєкс ще мить подивився на дамбу, за якою зникла дівчина. Захотілося кави.