Рідна зграя

— Вони знайдуть її, — пролунав другий голос, тепер тихий, ніби задумливий. — Що ж їх так зацікавило в тобі? — Це прозвучало майже пошепки, немов питання, адресоване самому собі.

Мої думки на мить зупинилися. «Вони»? Хто вони? І що їм потрібно від мене?

— І що пропонуєш? Думаєш, Альфа прийме її в зграю? Вона ж не вовченя, — посміхнувся перший, але в його голосі звучала нотка сумніву.

— Я з ним поговорю. Прийме, — твердо відповів другий, після чого на кілька секунд настала тиша. Потім він додав: — Але нехай сама вирішує.

Ці слова пронизали мене. Вирішувати самій? Я навіть не знала, про що йдеться, але думка, що у мене може бути вибір, прозвучала дивно і незвично. Я здивовано підняла брови. «Вовченя? Зграя?» У голові спалахнули уривки дивних фраз. «Вони що, вервольфи?»