Любов—це парадокс. Вона водночас дарує крила й приковує до землі, змушує серце шалено битися й залишає його в порожнечі тиші. Це не просто почуття—це метафізичне явище, яке виходить за межі логіки, за рамки розуміння.

Я дивлюсь на нього й розумію: між нами—вічність. Не та, що вимірюється століттями, а та, що ховається в кожному погляді, в кожному слові, якого не буде сказано. Я хочу доторкнутися до цієї вічності, але вона вислизає крізь пальці, мов пісок.

Чи може любов існувати без надії? Чи можливо просто любити, без очікувань, без вимог, без страху? Вважається, що справжнє кохання безкорисливе, але чи не є це найбільшою пасткою для серця?

Я стою посеред цього незримого світу, де кожен мій рух здається водночас сміливим і приреченим. Він не мій. І, мабуть, ніколи не буде. Але хіба любо