А тим часом "Тінь, що не зникає" отримала 10000 переглядів. З цієї нагоди я все таки вирішила змінити обкладинку. На більш лаконічну. 

Пропоную ознайомитись з історією. 

Дарк-роман, сімейна драма, психологічний трилер - тут як на мене симбіоз жанрів

А потім я прошепотіла йому на вухо. Коротко. Безапеляційно:

- Тепер ви мій.

Він відсторонився і подивився уважно, ніби зважував, наскільки я серйозно. Посміхнувся. Торкнувся кутика моїх губ. Заправив пасмо волосся за вухо.

І в мені щось тріснуло. Я очікувала іншої реакції. 

- Не грайтесь зі мною, Романе Орестовичу.

Це прозвучало як погроза. Його очі потемніли. Він більше не посміхався.

Він сприйняв мене серйозно - і я відчула це. Мені потрібно було довести довести свої наміри до кінця. Поставити крапку.

- Ви мене кохаєте?

- Я не уявляю себе без вас, Марто.

Я це і так знала. Але мене цікавило інше. Чому чоловіки ніколи не відповідають прямо? 

Я обійшла стелаж і присіла навпочіпки. Підділа скельце розбитої пляшечки, глянула на паперову етикетку, де почерком матері була виведена назва. Ледь розібрала. 

- Чемерична вода. Використовується при запаленні суглобів, при лікуванні екзем. 

Із пляшечки вціліло тільки денце. Я взяла його в руки і піднесла до рівня обличчя Романа Камінського. 

- Застосування - тільки зовнішнє. 

Він дивився, не розуміючи. Я теж не до кінця тямила, куди веду. Слова самі знаходили форму.

- Її ще використовують для лікування алкоголізму. При невеличких доза вона викликає сильну інтоксикацію. Настільки сильну, що п’яниця воліє більше ніколи не заглядати у чарку. А от більші дози - викликають смертельне отруєння.

Я дивилась прямо в очі. 

- Ані смаку, ані запаху. Ви п’єте вино, а потім - помираєте. 

До речі, хто чекає на продовження

"Крихітко, біжи!",

сьогодні - о 17:00