Про книжку, відвертості й візуалізацію

Відкрию секрет. Почалась книжка «Пограємо в любов» з депресії. Я тільки-но тоді закінчила писати ще російською «Спробуй мене згадати», а в голові — лише вітер і рідкі думки: «Аню, зірочко, ти так далеко не поїдеш». Ну я і поїхала — в Полтаву. А там вже з подругою подивилась відео на Ютюбі, що наштовхнули мене на ідею.

Почалась книжка з головного героя. Точніше — з теми чайлдфрі. Мені несподівано стало цікаво, чи зможу я таке втулити в сюжет? А якщо весь сюжет на цьому побудувати? І логічно, що якщо в книзі буде чайлдфрі, то там має десь і вагітність бути. Так виникла героїня.

Обмежено й вкрай передбачувано. Але вже як є!

Опорні точки

Оплот номер раз у цій історії — економка. За жанром хтось має бути, хто вставлятиме мозок головним героям. Якщо вони, звісно, самі на те не здатні. Мої герої, начебто й здатні собі самим влаштовувати промивку голови, але мої щира любов — та героїня. Це, до речі, її ім’я — Любов.

Оплот номер два — подкасти в інтернеті. Угу, ви можете побачити, як моя книга наповнюється роздумами про емпатію, ригідність і усвідомленість. 

Оплот номер три — раціоналізм. Я казала, кажу й буду казати. Ця книжка — це включно про раціональність людей. Це про те, як вони можуть сприймати проблеми, що повністю змінять і підкорять їх життя. Як виселення з гуртожитку, коли у тебе з накопичень — пару тисяч гривень, а серед охочих допомогти — подруга, що живе в комуналці. Як вагітність твоєї колишньої, коли ти за жодних обставин не збирався ставати батьком. 

А ще ця історія — трішки казка. Бо в житті такого результату могло й не бути. Але я вважаю, що якщо я вже вигадала таку героїню, де проблема на проблемі, я їй винна. Винна хепі-енд.

Про героїв

Просто було з усіма. З Дем’яном — через його благородну передбачуваність. Він взагалі майже ідеал мого чоловіка. Раціональний, розумний, багатий, усвідомлений. Ви вже у нього закохались чи мені далі перелічувати?)

З Катериною легко через її безвихідність. Точніше, через те, що вихід у неї був завжди один. Ось хто-хто, а в цій історії Катерина мені подобається. 

І, до речі, в неї я всунула одну зі своїх особистих рис — хоча страх як не люблю цього робити. Але якщо воно є, що ж його скривати. Бажання завжди отримувати схвалення за роботу — воно таке.

З Любою було легше за всіх через її привілеї говорити все, що завгодно. І через її голос я вкладала у голови героїв усе, щоб підвести їх до хепі-енду.

Ой, ні. Складно було з Андрієм і його дружиною. І якщо в якийсь момент здається, що я просто не прописала цих другорядних героїв, то так. Я їх і не прописувала. І якщо здається, що вони не схожі на життєвих. Ох, ні. Вони схожі. Токсичні стосунки, де людям дискомфортно, завжди мають безглуздий вигляд.

Отже, книга ще декілька днів буде у передплаті. Поспішайте її купити — поки вона ще доступна або поки ціна у неї не виросла (я досі не розібралась з функціоналом).

З повагою, авторка)