Свідомість та особистість
Що першорядне?
Іноді мені здається, що у фантастиці та фентезі ми надто легко ставимося до пам’яті.
Герой потрапив в інше тіло? Переродився? Переніс свідомість? Отримав спогади іншої людини?
Добре, рухаємося далі.
Але ж насправді саме тут починається найцікавіше.
Що саме робить людину — людиною?
Тіло?
Пам’ять?
Досвід?
Характер?
Чи, можливо, сама свідомість?
Якщо людина пам’ятає кілька життів — вона все ще одна й та сама особистість?
А якщо свідомість опиняється в іншому тілі? А якщо нове життя поступово починає впливати на неї сильніше за минуле?
Мене завжди більше цікавив не сам факт “потрапляння”, а його наслідки.
Не те, як герой отримав другий шанс.
А те, що відбувається далі.
Бо досвід змінює людину.
Сила змінює людину.
Втрати змінюють людину ще сильніше.
І якщо герой прожив довге життя, пережив війни, втрати, силу, відповідальність — чи може він взагалі знову стати дитиною, навіть опинившись у дитячому тілі?
Саме такі питання я зараз багато зачіпаю у «Спадкоємці світів».
Тут важливі не лише магія чи здібності.
А й те, як свідомість людини намагається зібрати себе заново після нового народження.
І чесно кажучи — мені самому цікаво, куди це зрештою приведе героя.
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДеякі з цих питань якраз і в моєму творі порушуються. Мені це теж було цікаво. Понад те, дуже смішно, коли в деяких книгах герой, нібито з досвідом, а то й у поважному віці, потрапляючи в юне тіло, і сам стає повністю пацаном. Із якимись іграми в пісочниці, розбірками в школі тощо. Мені це здається просто смішним, а не фантастикою. Хоч би як розповідали про підліткові гормони та все інше — ні, якщо свідомість збереглася, зберігся досвід, а отже, й інші цінності, інше розуміння. Це тільки в юності здається, що вже все знаєш і все розумієш, лише згодом усвідомлюєш глибину думки Сократа про те, що єдине, що він знає — це те, що не знає нічого)
Дитиною не станеш. Фарш назад не прокрутиш. Хіба що герой забуде все, повернувшись у минуле, але тоді це може бути просто повторенням пройденого.
І це той момент, який переважна більшість авторів повністю ігнорує або упускає з поля зору — потраплянець має бути приречений на самотність! Бо однолітки йому нецікаві від слова взагалі, а для старших він якраз і буде підлітком.
Ви гарну тему порушили. Шкода, що тут такі не надто цікаві, як і жанр загалом, на мій погляд.
Вадим Сухобрус, І знову ви праві. Цілком погоджуюсь.
До речі, в себ малого у мене потрапляв ГГ у першому романі, а точніше у ругій книзі тієї трилогії. Там я намагався показати саме цей момент.
Тепер з цим питанням простіше. Тут у «Спадкоємці Світів», романі над яким працюю зараз, ГГ потрапив у паралельну гілку всесвіту, у щойно помершого хлопця. Ну і його енергетика не дала тілу згаснути повністю. Тож після одужання, тут дещо інші питання. Але сподіваюся не менш цікаві.
А якщо з іншої сторони? Чи не змушуємо ми себе "дорослішати"? Ми дивимось в дзеркало і бачимо там дорослу людину. І говоримо собі - така поведінка тобі вже не пасує. Тебе мають поважати, не бігай підстрибом і не сиди на підвіконні у державному закладі, ти виглядаєш смішно. Не стрибай на батуті, хіба у своїй компанії. В тебе є відповідальність, не задавай дурних питань. Потім ловим "плюшки" від віку - нас не перебивають, слухають.
Але чи поводилися би ми так, якби виглядали дітьми? підлітками? Можливо, багато цих обмежень відкинули б з задоволенням? Знайомилися з однолітками, не чекаючи, поки підійдуть до нас? Запрошували б найкрасивішу дівчину на танець? Відповідали дотепним жартом замість червоніти?
Чи навпаки - все було б нудно, зрозуміло і нецікаво?
Вадим Сухобрус, Розумію вас) А от комусь внучки не ввижаються, не зважаючи ні на вік, ні на зовнішність)) Можливо, це нівелюється непристосованістю і розгубленістю в новому світі з новими законами в якому місцеві орієнтуються чудово... Коли герой(героїня) не знають очевидних речей, губляться на рівному місці... може тоді не відчувають себе старими і мудрими
Це питання для дуже глибоких роздумів. Тут дійсно є над чим замислитися... Я гадаю, що все має силу впливу і все важливе. Серйозно✨️ Свідомість і особистість - це про різне, але все це працює у поєднанні.
Пам'ять взагалі доповнює образ-оболонку. Вона робить нас індивідуальними! Досвід робить сильнішими і мудрішими. Тіло надає можливість бути живими, активними і спроможними вирішувати проблеми та отримувати справжню радість від існування.
Гадаю, що тут можна багато філософствувати, бо це правда цікаво❣️
Андрій Казкар, ❤️❤️❤️
Андрію, які ж слушні та глибокі думки! Мене завжди також трохи засмучувало, як легко в книжках герої «переходять» у нове тіло чи інший світ, наче просто зазирають в іншу кімнату.
Адже насправді це величезна психологічна травма і криза самототожності. Як особі, яка бачила життя, втрачала та боролася, знову вмістити свій досвід у дитяче тіло? Як дитячий мозок та гормони починають суперечити дорослому розуму? Це ж справжній внутрішній розкол. Зібрати себе знову з уламків минулого — це набагато складніше і захопливіше, ніж будь-яка магічна битва.
Дуже відгукується ваш погляд. Саме такі психологічні деталі роблять оповідь живою та реальною, а не просто черговим фентезі. Бажаю вам натхнення у праці над «Спадкоємцем світів», тепер незрівнянно цікаво спостерігати за цим внутрішнім шляхом вашого героя!
Ася Рей, Дуже дякую. Мені і самому значно цікавіше, перш за все внутрішній світ людини в житті чи героя у книзі. Мабуть саме тому я і піднімаю час від часу такі питання.
Ще раз дякую. Щастя вам у житті та натхнення у творчісті!
На мою думку свідомість і его різні, і формують особистість по різному. Окрім самого его, яке розвивається з дитинства, має в налаштуваннях(які прописані в самому мозку напевно))) за замовчуванням свої специфічні налаштування, плюс накладаються вже умовні рефлекси, життєвий досвід, саме середовище і тому подібне. Пам'ять я також розділяю на пам'ять душі, і пам'ять тушки. В мене в загашнику серед чернеток є почата робота з перенесенням свідомості. Цікава в мене там штука виходила, коли тіло з одної туші перетягло в іншу. І тут(тобто там) моя уява цікаві роздуми сама собі почала розжовувати. Адже свідомість так само набуває досвіду в тушці в тому середовищі, де народилося его, тобто пам'ять, знання, ще щось, в тут його витягує в інше тіло, де так само туша мала свій окремий досвід і багаж зовсім інших знань. Короче, щось я тут вже намудрувала)))
Оксана Павелко, Цікаві думки. Подекуди перекликаються із моїми власними, місцями протиріччять.
Мабуть саме це і є найцікавішим у спілкуванні.
Щастя вам та натхнення!
А як вважаєте ви?
Що робить людину собою в першу чергу:
пам’ять,
характер,
тіло,
досвід,
чи саме свідомість?
І чи залишиться людина тією ж самою після початку нового життя?
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати