Нас уже понад 450 ❤
Сьогодні помітила одну дуже приємну цифру: «Три ночі без правил» додали до бібліотеки вже понад 450 читачок. ❤️❤️❤️
Для когось це просто число. А для мене, як для авторки, це понад 450 разів, коли хтось побачив
Сьогодні
11
Неділя починається з Альфи. Нова книга 18+ ❤
О десятій ранку неділі пристойні люди ще допивають ранкову каву, а от я вирішила відкрити портал у світ перевертнів. ☺️
Тож зараз на Букнеті стартує публікація мого нового любовного фентезі 18+:
❤ «Фальшива істинна
Сьогодні
8
✨сьогодні ввечері — фінал "Посмаку бажання"!✨
У цієї історії залишилося зовсім трохи.
Останній вечір у Тоскані. Остання розмова, яку Олена і Лоренцо відкладали, бо обоє чудово знали: її квиток додому нікуди не зник.
Сьогодні ввечері вийдуть останні дві частини,
14.08.2026
6
Дорога дійшла до кінця. Та чи всі перейшли?
Сьогодні «Дорога для потопельниць» завершена й опублікована повністю — усі 46 розділів та епілог уже на Букнеті ❤️️
Тепер цю історію можна пройти за один раз: від першого сигналу датчика, якого не мало існувати,
12.08.2026
12
✧ Чотири правила дороги для потопельниць ✧
Якщо на дні водосховища з’явилася дорога — не ступай на неї.
Якщо дитина з мокрим вінком запитає, як тебе звати — не відповідай.
Якщо знайдеш на дереві сорочку, вишиту червоною ниткою — не вдягай її.
І
12.08.2026
4
Найнебезпечніше починається після ночі... ❤
І не тоді, коли Лоренцо цілує Олену. А тоді, коли вранці варить їй каву, веде на місцевий ринок, купує теплий хліб до вечері й слухає те, про що вона майже нікому не розповідає.
Чому? Бо пристрасть можна залишити в Тоскані.
А
11.08.2026
2
Тоскана вже чекає — опубліковано три розділи! ❤️
У «Посмаку бажання» вже доступні до читання три перші розділи! ❤️
Можна приїхати разом з Оленою до тосканського маєтку Tenuta Viandori, познайомитися з Лоренцо й відчути, як звичайна відпустка потроху перестає бути звичайною.
Вона
09.08.2026
2
Тоскана, вино і кохання. Нова книга 18+! ❤️
Колись моя робота була пов’язана з вином. Я вивчала сорти винограду і теруари, шукала в ароматах стиглу вишню, ваніль, прянощі та мінеральність нагрітого сонцем каменю, а потім намагалася перекласти все це словами.
Схоже,
09.08.2026
12
"Малюй на мені" завершена! Запрошую до читання! ❤
Сьогодні в історії Дарини й Максима з’явилася остання крапка.
Ця книга вийшла для мене дуже чуттєвою.
Вона про те, як тіло пам’ятає. І пам'ятає все — рух, близькість. Біль.
Це історія про близькість, до якої
07.08.2026
8
✧ Чому вродлива русалка страшніша? Нові візуали! ✧
Якби русалки мали пазурі, ікла й потворні обличчя, з ними було б значно простіше.
Побачила — злякалася — втекла.
Та в українських віруваннях русалка могла з’явитися у вигляді молодої вродливої дівчини: у білому
06.08.2026
8
Русалки приходять не з казок. Візуали для книги! ❤
Коли ми чуємо слово «русалка», зазвичай уявляємо щось дуже далеке від справжнього страху: вродливу дівчину, воду, довге волосся і трохи магії. Та в українській міфології їхня правда значно темніша.
Наші русалки —
06.08.2026
10
Навіщо русалкам залишали сорочки?
Колись на Зелені свята для русалок розвішували на деревах пряжу, рушники та сорочки, а дівчата залишали їм вінки.
На перший погляд, у цьому є щось майже зворушливе: померлим дівчатам віддавали те, чого вони вже не могли
03.08.2026
19
Дорога для потопельниць — нова містична книга! ❤
Щоночі під водосховищем проступає стара сільська дорога. Нею до затопленої церкви йдуть жінки у мокрих вінках.
У Старих Ясенцях про них не говорять. Їхніх імен немає в архівах, для них не залишили могил, а село, де вони жили,
02.08.2026
11
"Будинок, що їсть імена" — візуали до розділів ❤
Книга тепер має ще більше атмосфери ?
Я дуже люблю, коли історія живе не лише в тексті, а й у деталях: у світлі з прочинених дверей, у старих сходах, у погляді героїні, у предметі, який раптом виявляється важливішим, ніж
16.07.2026
7
Двері 12-Б: кімната, якої не має бути
У кожному старому будинку є двері, повз які мешканці проходять швидше.
Не тому, що за ними обов’язково ховається щось страшне. Іноді достатньо просто відчуття: ці двері тут зайві. Їх немає на плані. Їх не було вчора. Їх
14.07.2026
8
Що страшніше: зникнути чи бути забутою?
Мені здається, справжнє зникнення починається не тоді, коли людина виходить за двері й не повертається. А тоді, коли її ім’я перестають вимовляти.
Коли у шафі ще висить її одяг, у коробці лежать старі фото, у чиїйсь пам’яті
12.07.2026
8
Візуал: Марко. Чоловік, якого не можна забути
Саме так я бачу Марко з роману «Будинок, що їсть імена».
Він реставрує старі двері та замки — речі, які інші давно вважали б непотрібним мотлохом. Але у цьому будинку нічого не буває просто старим, і кожна подряпина
11.07.2026
8
Візуал: Ніна Яремчук. Жінка, яка йде у темряву
Ось такою я бачу Ніну Яремчук — героїню роману «Будинок, що їсть імена».
Жінка зі старими паперами в руках.
Жінка перед дверима, які не варто відчиняти.
Жінка, чиє власне ім’я вже вписане в чужий страшний список.
Ніна
11.07.2026
2