Таких, після яких починаєш із підозрою ставитися до власної пам’яті? І містики, що проникає у звичайне життя так тихо, що її легко сплутати з газлайтингом? Або ж газлайтингу, який так схожий на потойбічність, що неможливо розрізнити правду і брехню?

Сьогодні на моїй сторінці стартує нова книга —

«Я бачила його мертвим».

Яна добре пам’ятає останні три роки. Втрату чоловіка. Похорон. Могилу. Довгий шлях назад до звичайного життя.

А потім її минуле перестає збігатися з минулим усіх довкола.

Мати стверджує, що похорону не було. Друзі пам’ятають одужання Сергія після аварії, і навіть документи підтверджують їхні слова. А чоловік, якого Яна поховала три роки тому, повертається додому — живий.

Мені давно хотілося написати історію про те, як легко позбавити людину опори, якщо переконати її, що власні спогади — лише симптом. А потім додати до цього одне містичне припущення: що, як усі говорять правду?

У цій книзі будуть дві версії одного життя, дві обручки, одна могила й вибір, у якому немає простої відповіді.

І тихенько заспокою читачок, які бояться заходити в надто темні історії: зовсім без світла я вас не залишу. Темрява тут не матиме останнього слова. ❤️️

Перші розділи «Я бачила його мертвим» уже можна читати.

А ви любите трилери, в яких до останнього не розумієш, що відбувається: містика, психологічна маніпуляція чи щось третє?