Частина 21: Шляху назад немає!

*Новий світ. День 10. Обід*

— Стривай... — промовила Хельга, замислившись. — А нащо Яшма тебе взагалі кудись тягнула? У крамниці був хтось окрім вас, коли вона говорила про це?

Заспокоївшись і полишивши те, що донька залишила крамницю без нагляду, розум жінки підкинув інше гарне питання. 

— Ні... — невпевнено промовила дівчина. — Взагалі, сьогодні щось нікого не було, тільки Айвін перед обідом зайшов, але я сказала йому, щоб він приходив після обіду. 

Хельга з Калебом переглянулися. Чоловік відклав ложку в бік, хоча страву він з'їв лише наполовину. Коли справа стосувалася його родини та її добробуту — ніщо інше не могло його відволікти. 

— А довго вас не було? — запитала Хельга, сподіваючись на найкраще. 

— Ну... Не так щоб... — знизала плечима Лайла. — Хоча, щоправда, я не помітила цього, бо... Заслухалася...

— Ти почала готувати одразу, як прийшла додому? — запитав Калеб. 

— Так, а що... — відповіла дівчина. 

— Невелика затримка не завадила б тобі. Картопля не доварилася, коли ми прийшли, тож поставила ти її не так вже й давно, — пояснив чоловік. 

— А, ну... — відвела погляд Лайла. — Мене ще Гуннар зустрів, бовдур, — розізлилася вона, пригадавши поведінку хлопця. — Все ніяк відчепитися не міг, просив, щоб я розповіла йому, чому Яшма з Емілем зійшлася.

— Чого це він раптом тебе про це питав? — здивувалася Хельга. 

— А я не знаю, — знизала плечима вона. — Я намагалася йому пояснити, що поспішаю, щоб він сам пішов питати Еміля. Але він забрався геть тільки тоді, коли я батьком почала погрожувати! 

— Ну правильно, квітко! — поцілувала жінка маківку доньки і погладила її по голові. — Батько захистить тебе! 

— Перевірте, чи все тут на місці, — раптом промовив чоловік настільки серйозно, що від легкої атмосфери, що утворилася між матір'ю та донькою, не залишилося й сліду. — Я піду працювати, тож не хвилюйся! — кивнув він дружині і Хельга інтуїтивно кивнула йому у відповідь. 

Після цього, чоловік, наче велетенський ведмідь, швидко покінчив із залишком страви. Залишивши дружину вдома, чоловік мусив зробити більше, тож гаяти час у Калеба бажання не було. Жінки ж, зі свого боку, також поспішали доїсти усе, аби тільки швидше звільнитися і зробити те, що попросив голова родини. 

Коли вони закінчили, Калеб вже пішов, залишивши питання з крамницею на жінок. І поки Лайла перевіряла полиці на наявність чогось зниклого, Хельга пішла шукати ту саму коробку з намистом, яке вони з Калебом планували перепродати на ярмарку. 

— Мамо... — схвильовано випалила Хельга, відкривши коробку. 

Почувши це, Лайла зрозуміла — добре точно не буде. Вона стояла до матері спиною, тож повертаючись, вона бажала просто оцінити ступінь жаху. Та коли вона подивилася на скриньку і не знайшла там намиста — серце дівчини пропустило кілька ударів. Спершись на стінку, Лайла притиснула руки до грудей, очікуючи на реакцію матері. Зрештою — це саме під її "наглядом" зникло це намисто, тож і винною — була вона. 

Хельга, сподіваючись на диво, почала викидати інші речі: одяг, тканина, різні матеріали та інші товари — усе, що лежало поруч з цією дрібною скринею, викидалося. Втім, намисто зникло. 

— Кажеш, що Айвін був тут, поки тебе не було? — запитала Лайла. 

Дівчина лише мовчки покивала. 

— Сходи, поклич батька... — промовила тихо Хельга. — Скажи йому, хай підходить до трактиру. 

Лайла кивнула і, стрімко, наче стріла, що вилетіла з лука, полетіла за батьком, що пішов у поле. Хельга, в свою чергу, пішла до трактиру. 

Йдучи по ледь порожній вулиці — усі вже пішли працювати — жінка намагалася заспокоїтися. В її голові йшла ціла війна, вона намагалася зрозуміти, хто міг би підкласти їй таку свиню і вкрасти те намисто. 

"Айвін... А чи міг він це зробити? — думала Хельга, не вірячи в те, що хлопець, який здавався їй таким чесним та чемним, міг би вкрасти те намисто. — Хоча... Він був присутнім, коли пані Лів продавала те намисто... Може, він так хотів помститися Яшмі за зраду? Адже це вона витягнула Лайлу з крамниці..."

Не встигла вона закінчити думку, як раптом помітила, що стоїть перед дверима трактиру і не може увійти. Ось вона — ручка дверей, що відчинені більшість часу. Але вона не може зробити таку просту дію, як просто підняти руку, щоб вхопитися за цю ручку. 

Зрештою, знайшовши в собі сили, жінка відкрила двері і увійшла всередину. Ларс, що першим помітив її, посміхнувся і підняв руку, запрошуючи жінку підійти до нього. Хельга, в свою чергу, також посміхнулася і підійшла до чоловіка. 

— Що, як твої справи? — посміхався чоловік. 

Яшма та Айвін були зайняті роботою, тож навіть не помітили, що в крамницю зайшла Хельга.