Частина 11: Холод

*Рідний світ. День -1. Ранок.*

Хлопець прокинувся у хліві. Вогонь ще горів, але вже було помітно, що багаття доживає свої останні хвилини. Не бажаючи знову возитися з цим, а також заощаджуючи дорогоцінні сірники, парубок швидко кинув у багаття жменю сіна і невеличке трухляве поліно. 

Отримавши нове паливо, вуглики спалахнули новим життям, і міцний промінчик вогню осяяв хлів зсередини. Барон, що до цього мирно спав, прокинувся і повернув голову до Айвіна. 

— Гарного ранку, шишулю, — посміхнувся юнак і попестив собаку по голові. — Зараз, треба щось приготувати... Та й тобі води налити! 

Раптом спогади про лісового гостя, наздогнали свідомість хлопця. Дивлячись на двері, крізь дрібні щілини яких просочувалося світло, парубок пригадував зустріч з вовком, яку він мав вчора ввечері. 

"Добре, — подумав парубок, збираючись із силами. — Усе життя в цьому хліву не просидіти!"

Піднявшись на ноги, юнак підхопив із землі металевий кухоль. У нього він мав би зараз зібрати снігу, щоб натопити собі води на сніданок. Вже коли він наблизився до дверей та поклав руку на засув, неприємний клубок спогадів ще раз вдарив по розуму. Проковтнувши його, Айвін взяв невелике, але довге й міцне поліно, що стояло поруч. 

Відкрив двері парубок лише на дрібну щілину. Розвідка — ось що було першим. Висунувши з хліва голову, юнак окинув поглядом місцевість. Хата його батьків — з димаря йде тонка лінія диму, тож, напевно, у батьків усе добре. Самого лісового гостя Айвін також ніде не бачив. Лише тонкий, вже ледь збитий за ніч, слід тягнувся назад до лісу. 

Кивнувши сам собі, парубок відчинив двері навстіж та вийшов з хліва. Поліно досі було при ньому, але зараз він його навіть не помічав. Швидко зібравши снігу, парубок повернувся до схованки і почав топити сніг. За планами йому сьогодні потрібно було зробити навіть більше, ніж вчора. 

Якщо днем раніше найбільша складність полягала у кількості риби, яку Айвін мав зробити, то сьогодні — найбільшим випробуванням була саме кількість справ. А планував юнак чимало! 

Перше, що потрібно було зробити — вийти в ліс та знайти якесь повалене дерево. Повалення нормального дерева та його транспортування назад — справа занадто складна та небезпечна. У хлопця не було потрібного інструменту, яким він міг би звалити живий стовбур. Але й пошук вже зваленого природою дерева — також небезпечний. Адже скільки це займе часу — невідомо, а ризик перемерзнути — нікуди не подівся. 

Більш того, окремою складністю ще було транспортування цього дерева, бо пилити його там — було занадто небезпечно. Затримка, хуртовина чи хижак — і хлопцю вже не позаздрити. 

Під'їдаючи шмат м'яса, який він купив вчора в крамниці, хлопець запивав його свіжим окропом, усіма силами намагаючись зберегти та накопичити те тепло, яке йому подарувала їжа. 

"От би зараз опинитися десь... — почав думати юнак. — Десь, де тепло. Де немає цього снігу, холодів. М'яке літнє сонечко, легкий освіжаючий вітер..." 

— Ах, мрії! — промовив хлопець і, наливши собаці води, вийшов із хліва. 

Барона він також випустив: новий день — новий пошук сміття, яким собака харчувався взимку. Зрештою, це було зробити не дуже складно, адже сміття ніхто й ніколи не вивозив з Неназваного. Сам же парубок, взявши з хліву довгу міцну мотузку та шмат старих саней, в яких вже не було половини сидіння, пішов до лісу. 

Зимовий ліс кардинально відрізнявся від літнього. І парубку більше подобався саме теплий сезон. Взимку усе, що було в лісі, наче засинало: кущі, трава, дерева, комахи, тварини. Тільки найбільш сміливі хижаки не впадали у зимову сплячку. Одного такого юнак вчора і бачив. 

А ще дороги та стежки. В лісі ніколи не було прямих доріг, якими зручно було б пересуватися. Це завжди були або ледь помітні стежки, що повнилися ямами чи, навпаки, пагорбами. Або різними коріннями та камінням, що стирчали з землі. Та якщо влітку усе це було гарно видно, то ось взимку — сніг гарно маскував їх. Через що доводилося йти обережніше. 

Необережне падіння могло б з легкістю спричинити перелом, а перелом у цій глуші — майже дорівнював смерті. Лікарів, звичайно, в цьому селі не було. Їхати у місто — зараз майже самогубство: авто легко зав'язне у величезному заметі, а холод та морози приберуть до рук життя невдалих мандрівників, бо навкруги — жодного натяку на цивілізацію. 

Хоча, колись Айвіну розповідав лісник, що в нього є якийсь спеціальний телефон, що використовує не звичайну мережу, а підключається до супутника, що літає у космосі. І за допомогою цього телефону — дід Хорунд може викликати рятувальний вертоліт чи іншу допомогу з "Великої Землі". Айвін навіть бачив цей телефон, що був для нього наче артефакт іншої цивілізації!