Частина 10: Важкі розмови!

*Новий світ. День 9. Вечір*

Коли Якоб відчинив двері, то ледь не забув, як дихати. Спантеличений від побаченого, староста лише мовчки роззявив рота, дивлячись на те, що робив його син. Калеб, що стояв поруч, лише опустив погляд і видихнув так, наче він був биком, який побачив свою ціль. 

Причиною тому стала картина, як Еміль та Яшма, вже перебравшись від столу, лежали обоє на ліжку. Дівчина, "сидячи" на хлопці зверху, побачивши батька Еміля та Калеба, перелякано зойкнула та закрила голі груди руками. Еміль, в свою чергу, лише важко зітхнув, розуміючи, наскільки важка розмова його чекає. 

— Ах ти хвойдо! — випалив нарешті Якоб і, кинувшись до Яшми, схопив її за волосся. — Вирішила і мого сина на свій брудний шлях затягнути? 

З цими словами чоловік різко скинув Яшму зі свого сина на тверду підлогу. Вдарившись, дівчина лише підняла голову, коли отримала сильний ляпас від старости. Якоб, вже піднявши руку, збирався вдарити дівчину кулаком, та раптом Еміль перехопив його руку і, грубо розвернувши, штовхнув батька на ліжко, наче той був мішком гнилої картоплі. 

Не чекаючи такої поведінки від сина, Якоб лише здивовано кліпав очима. Яшма, в той час, підтягнула сукню, ховаючи власну красу. Подавши руку дівчині, Еміль допоміг Яшмі піднятися і всадив її за стіл. 

— Можна тебе, Емілю! — Калеб попросив ввічливо, але тон в нього був такий, що сперечатися не хотілося. 

Важко зітхнувши, хлопець кинув погляд на батька, а потім на дівчину. 

— Щоб не смів її і пальцем торкнутися! — пригрозив парубок і вийшов з хати. 

Відійшовши метрів на п'ять від подвір'я, Калеб раптом зупинився і повернувся до хлопця. Але Еміль його випередив. Піднявши зігнуті в ліктях руки, парубок зробив пів кроку назад, показуючи мирні наміри. 

— Слухайте, пане Калебе, — дуже ввічливо почав він. — Звичайно, ви можете мене зараз тут побити, я згоден, що я заслугував на це. Але, дозвольте мені спершу сказати, що я із самого початку був проти союзу з вашою донькою. Вона, звісно, вродлива й мила. І готує вона смачно, правда! Але... В мене просто не лежить до неї серце. Я кохав, кохаю і кохатиму тільки Яшму, а увесь цей план із залицяння до Лайли — бажання мого батька. Він вважав, що це "буде для мене ліпше". 

Почувши це, Калеб зітхнув. Гнів змінився на розчарування, адже тепер він не міг навіть випустити ту злість та гнів, що накопичилася в ньому. Не було жодних причин не довіряти Емілю, бо про це говорила дружина ще на початку. Винним тут був точно не Еміль, який став заручником Якоба, а його улюблена Лайла — просто несправедлива жертва, яку образили задарма.

— Добре, — кивнув чоловік. — Тоді мені нічого сказати... Йди до Яшми... 

— Пробачте, — останнє, що сказав Еміль і чоловіки одночасно розвернулися. 

Повільно повертаючись до святкового столу, Калеб прокручував в голові те, що трапилося. Аналізуючи усе від самого початку до самого кінця, чоловік розумів, що провина лягала на нього. Адже сам він пропонував доньці Еміля та підбивав її до усього цього. Хельга, його дружина, вкотре показала власну прозорливість та мудрість — жінка одразу сказала, що хлопець їй не подобається. Але Калеб не дослухався і тепер вийшло те, що вийшло. Важко зітхнувши, чоловік раптом підняв голову і побачив, що несвідомо прийшов не до святкового столу, а до власної хати. 

Не бажаючи розвертатися, Калеб відчинив двері і зайшов всередину. Але перше, що він побачив — темну кімнату, стіл, що стояв на першому поверсі, та двох жінок. Лайла, тримала у своїх руках, крихітних порівняно з його, невелику хустинку. Поруч сиділа дружина і, м'яко обіймаючи доньку, погладжувала її по голові. Коли дівчина підняла свій сповнений болем та сумом погляд, по серцю Калеба пройшлася тріщина. 

Чоловік і сам відчув те, що відчувала зараз його донька. Не бажаючи показувати сльози, він, піднявши голову, зайшов всередину. Коли він зачинив двері, його силует став непомітнішим, і чоловік швидко змахнув невелику сльозинку. Сівши по інший бік від доньки, Калеб поклав на спину Лайли свою велику й мужню долоню. 

— Пробач мене, доню... — промовив чоловік. Йому знадобилося витримати невелику паузу, аби взяти під контроль почуття і говорити впевненіше. — Це я в усьому винен, не варто було тобі пропонувати... 

Але закінчити йому не дали. Тільки-но Калеб хотів сказати, що визнає свою помилку з Емілем, як Лайла, наче стрімкий хижак, підстрибнула з місця і кинулася батьку на шию. Від несподіванки чоловік замовк і лише й зміг зробити, що м'яко обійняти доньку у відповідь.

Хельга, тим часом, намагалася втримати стіл — Лайла підстрибнула так сильно, що міцні дерев'яні меблі аж заходилися. І жінка, аби не збити свічку, кинулася  тримати стіл. Коли ж останній поштовх розсіявся, Хельга поклала руку на спину чоловіку та м'яко погладила його, виказуючи свою підтримку. Іншою рукою, вона також обійняла його та доньку. 

— Ти не міг знати, любий, що воно так вийде... Не кори себе! — м'яко промовила дружина. — Ти хотів зробити як краще! 

— Так, — булькнула носом Лайла. — Хай його, — пробурмотіла вона, ще давлячись сльозами. — Ще трошки поплачу, а завтра викину його з голови! 

Не чекаючи на таку міць з боку доньки, Калеб все ж таки не втримав сльозу і також міцно обійняв родину.