Розділ 18

Донечко, як правило, в кожного в житті свій шлях до щастя. В когось він простий, широкий і гладенький, як шосейна дорога, а в когось навпаки – вкрай важкий, тернистий та всипаний камінням. Навіть якщо твій шлях легким не буде, знай, попереду чекатиме ще більше щастя, подароване долею за всі пройдені випробування.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні шукай мене в пухнастих сніжинках зими.

Ельвіра
Коли Тіна запропонувала піти на вечірку, спочатку відмовлялась, не люблю такі розваги. Але коли подруга повідомила, що це університетська вечірка її хлопця, це вже мене неабияк зацікавило, бо ж чудово знала що він навчається разом зі Стасом, а значить в нас є шанс зустрітися. Так, я дійсно наївна дурепа, бо продовжувала плекати якісь марні сподівання бути з ним, хоч він і поставив крапку. Я ж завжди йду до своїх цілей, а мішень давно визначена.

Була права, Стас з’явився на тій вечірці. Хотілось підійти, але стрималась і продовжила спілкування з Тимофієм, останній одразу прилип до мене, як колись Марк, цими завченими фразами. Довелось продовжувати, вдавати, що мені з ним неймовірно цікаво, та й навзнаки не дала, що помітила Стаса.

Коли вони з тим своїм другом підчепили дівчат, в мені прокинулись ревнощі і ще якась злість. Можливо, в кінцевому результаті, це і вплинуло на рішення йти з цим Тімом прогулятись. А ще таким чином, я хотіла перевірити Стаса, чи відпустить він мене з ним так легко, бо ж якщо ні...

Звичайно, я усвідомлювала всю небезпеку, не така вже і наївна як той мій «рятівник» думає. Я ж себе вела так сміливо тільки з ним, бо довіряла та відчувала симпатію. Зате тепер знаю – я йому не байдужа. Тільки от ніяк не зрозумію, чому він так мене сахається?

«Знайде мені гідного хлопця. Ха!» - фиркаю. Це ж треба до такого додуматись!!! Наче зовсім розум втратив! Але нічого пограю і в цю гру, вже не вперше. Щось він дуже любить бавитися.

Навіть не уявляю, як буде того хлопця шукати. Невже думає, що вручить мене в руки першому ліпшому і все. Сам він наївний! Як зможе це зробити, коли навіть одна думка, що я з іншим його дратує? Сам же рятував від того Тимофія з таким лютим виглядом, що навіть стало страшно за останього. Не усвідомлює, що він вже прив’язався, я йому вже потрібна! Але нічого, час повинен відкрити цьому впертому «рятівнику» очі на все. Ну а поки що починаю гру...

Обвела себе поглядом в дзеркалі. Все прекрасно. Цікаво Стасу сподобається? Швидше б уже схаменувся і зрозумів, що йому я потрібна, бо ці його нові ідеї щось зовсім мені не подобаються.

Хоча інтересно подивитись як він пропонуватиме мене кому-небудь.Смішно, кумедно, безглуздо... Якщо добре подумати, то навіть моторошно.

Няня тепло усміхнулась та побажала гарного вечора. Вона тільки рада цим моїм рідкісним походенькам, заявила, що пора давно знайти хлопця. От сьогодні цим і займемось.

Не припиняю дивуватись. Це ж треба було таке вигадати?! Що в нього в тій голові коїться?! Страшно уявити...
***   ***   ***
Дивлячись як мій супутник зосереджено веде автомобіль, захотілось розважитись.

- Стас, а чому в тебе немає дівчини?

- Звідкіля подібні висновки? – здивовано прищурився.

- Якби була, хіба відпустила б зараз зі мною шукати якогось ідеального хлопця. – заявляю насмішкувато.

Він чомусь глибоко видихнув та навіть поморщився. Подумки усміхнулась цій реакції. От вже впертий, невже так важко визнати правду? Гаразд, буду підштовхувати...

- Стас, а в тебе вже є хтось на прикметі для мене? – вдаю зацікавленість.

- Ще ні, але я над цим розмірковую. – заявив похмуро не відволікаючись від дороги.

В душі торжествую.

- Я от що подумала, - протягла поволі, - це ж мені потрібно тобі повідомити якісь риси характеру та критерії для точнішого підбору кандидатів.

- Сам тобі виберу. – здається, він говорить через заціплені зуби. - Я краще знаюсь...

Як же це смішно звучало, та і ситуація настільки комічна та безглузда, що далі вже нікуди. Краще знає який хлопець мені підійде!!! Він реально ненормальний, як та дитина. Та і я не краща, прийняла правила цієї дивної гри. Але якщо вже розважатись, то розважатись на славу, тому зухвало заявляю:

- Стас, так не буде. Мені потрібно щоб обранець мав певні якості, інакше як я в нього закохаюсь?

Його аж пересмикнуло від моїх слів, з якимсь неприхованим жахом перевів на мене погляд, вирячивши очі.

- За дорогою слідкуй! – скрикнула, приводячи його до тями.

- Ельвіра, що ти несеш? Яке кохання?! – аж скривився. – Такої маячні в яку ти продовжуєш вірити не існує і чим швидше ти це зрозумієш, тим краще. Може хоч менше потраплятимеш в різні халепи.

- Не зрозуміла... – тепер вже нахмурилась я. – Ти не віриш?

Зухвало хмикнув.

- Це все вигадки, дівчинко, з часом всі це усвідомлюють. Те, що ви називаєте коханням, не що більше як проста пристрасть, яка згодом переростає в прив’язаність - все. Ніяких там вічних почуттів, про які школярки ледь не на кожному кутку волають, не існує.

Вислухавши все це, нарешті зрозуміла, чому він опирається своєму потягу до мене. Гаразд, життя його неодмінно навчить не розкидатись подібними словами, бо ж як я бачу, він вже має до мене якісь почуття, інакше так би не піклувався і не захищав.

- Якщо ти не віриш в кохання, то це не значить, що я повинна розділити твою думку, - впевнено повідомляю, та усміхаючись додаю: - Все ж потрібно було написати якийсь список, перечислити ті чесноти які тобі варто пошукати в майбутньому «захиснику». – останнє слово спеціально промовила з наголосом.

- Ельвіра, перестань! – його це вже добряче розізлило. – Знайду тобі його і без списку.

- Звичайно, Стас, я в тобі не сумніваюсь, але хочу щоб він був ще й принцом... – усміхнулась.

Зробив глибокий вдих і насупившись заявляє:

- Ти ж в них не вірила!