Розділ 12. Частина 2

Біля облупленого входу у старий вузенький під’їзд стояв Кейден. Кайл із здивуванням помітив, що Латіфа поруч немає.

 - Треба поговорити, Коте, - не дивлячись на брата, мовив Кей.

Кайл кинув погляд вбік, на порожню вулицю. На дорогу вигулькнула чиясь постать. Людина йшла опустивши голову, глибоко замислившись. За мить вона зникла між будинками. Вперше Кайлу захотілося сказати, що в нього немає бажання говорити.

 - Каю… - мовив брат, наполегливо привертаючи до себе увагу.

 - Що? – буркнув той.

 - Тобі треба лишитися…

«Так і знав, що він це скаже!» - подумав Кайл й відчув, як його накриває хвиля гніву. Хлопець зиркнув на Кейдена і різко вигукнув:

- Ні!

Розумом Кай усвідомлював, що брат має рацію: у такому непередбачуваному стані він буде тягарем, зайвою небезпекою. Проте варто було лише уявити, що найжахливіше застане його на самоті, як усяка логіка зводилася нанівець.

 - Я не збираюся!..

Тільки зараз Кайл помітив, що кричить на брата. Він стулив рота й не знав, чи вибачатися, чи зробити вигляд, що нічого не сталося. Як змусити його передумати? Як зсунути цю непохитну брилу з місця?!

 - Кею… - почав він прохально. Брат мовчки поклав руку йому на плече і тільки потім мовив, вкладаючи у голос ту м’якість, на яку був здатен:

 - Так треба…

Кайл скинув руку брата. Усі емоції одразу ж відбилися на його обличчі. Кейден не витримав виразу образи, гніву та розчарування й, відвівши від брата погляд, рушив старою бруківкою:

  - Нижче чекає Латіф. Ходімо.

Кайл трохи постояв, бездумно вдивляючись у коричневу потріскану стіну навпроти й згодом неквапно рушив за Кейденом. Засунувши руки в кишені, він похмуро роздивлявся вологе горбкувате каміння під ногами. Раптовий подув вітру змусив зіщулитися.

«Не хочу лишатися один! Не хочу, трясця!»

Латіфові було страшенно цікаво, чого це раптом у всіх навколо виникло стільки таємних таємниць; він вже хотів нагадати Кейденові, хто саме врятував їх у Ротурі й тим заслужити поблажливість до себе, але, побачивши вираз обличчя Кея, замовк, не зронивши ні звука й жодного разу не розтуляв рота дорогою додому… Те саме робив і Кайл, усю його увагу займало єдине питання. Вони вже піднялися сходами до кімнатчини, що притулилася під самим дахом, а ніяких слушних думок так і не прийшло в голову. Кай вмостився на диван Дарик, витягнув ноги. Якийсь час Кейден вичікувально глядів на брата, але той волів і далі не звертати на нього уваги. Раптом, нічого не кажучи, Кей вийшов геть. Почувши, як зачинилися двері, Кай поглянув у бік виходу. Якась частина його шкодувала про свою витівку й у той самий час образа пекла душу: «Якого біса він не дає мені права вибору?! Чим краще опинитися на самоті у повній невідомості посеред цього дикого світу… який взагалі більше схожий на іншу планету?». Зазвичай Кай легко піддавався братовому впливу, а брат у свою чергу був поблажливий до його слабкостей. Проте зараз справа була для Кайла занадто принциповою і Кейденова глухість його страшенно дратувала.

Ця ситуація збентежила Латіфа, навіть налякала. Що зрештою відбувається? Чи не спричинить ця сварка щось серйозніше? Вони ж не відмовляться від угоди з Калімом…у чому б вона не полягала? І чому йому, Латіфові, ніколи не розповідають нічого серйозного? Коли вже його перестануть вважати дитиною?! «Якщо через мене урветься домовленість – ніколи! – розпачливо міркував хлопчина. - Дарик лишила їх на мене! Але що я маю зробити? Що? А що б зробила Дарик? Мабуть, силою притягнула Кейдена назад або змусила б Кайла… щось зробити, помиритися! От їй би вони все виклали, навіть коли б не хотіли! Та як це зроблю я?!»

Раптом Кайл розсміявся. Латіф поглянув на нього із щирим подивом.

  - У тебе, - пояснив Кай, - вигляд зараз був, ніби… ніби…

Не в змозі зупинитися сміятися, Кай так і не договорив.

 - Тобі, звісно, смішно, - незлобливо буркнув Латіф, вже і сам посміюючись, - а от мене Дарик вб’є.

 - Це б… чого? – не менш щиро, ніж мить тому Латіф, здивувався Кайл. Його здивування трохи заспокоїло хлопчину. Ситуація перестала здаватися такою вже страшною, але хлопчина все ж запитав про всяк випадок:

- Ви ж не передумаєте братися… - Латіф затнувся, думаючи, як же він, мабуть, по-дурному зараз виглядатиме, - …ну, за що ви там взялися?

Кай розсміявся знову:

 - Це ніяк не стосується справи. Кейден впертий, як цегляна стіна. Йому треба було дати прізвисько «Цеглеголовий» замість Кременя. І це…

Кай раптово замовк і розчаровано видихнув. Він не звик висловлюватися за спиною брата.

 - …страшенно бісить? – підказав Латіф.

 - Типу того, - погодився Кай. – Добре, заради твого спокою йдемо… я спробую щось придумати… Мабуть. Якщо він мене не вб’є. Поглядом. На місці.

Тепер засміявся Латіф:

 - Але я би краще мав справу з ним, аніж з Дарик.

 - Це точно!

 - Цікаво, це стосовно чого? – почулося від дверей. Кайл похлинувся повітрям й на мить втратив дар мовлення, а Латіф ледь не підскочив на стільці. Хлопчина знайшовся швидше:

 - Стосовно… твого куховарства, сестричко!

 - От і їж сухарі з комори! Як ти мені набрид! - воркнула Дарик, входячи до кімнати. На плечі в неї були дві важкі полотняні сумки. Побачивши Кая, вона звела брови догори. - А ти чого це розсівся на моєму ліжку?

 - Бо мені тебе не вистачало! – осяйно усміхаючись, підвівся хлопець. Розвідниця обдарувала його холодним поглядом й, скинувши сумки на диван, випросталась. Дарик раптом завмерла та із підозрою пробігла очима по кімнаті.

 - Він гуляє, - відрапортував Кайл, передбачаючи запитання. Хотів вимовити це безтурботно, але не вийшло. Нотки сухості прорвалися у голосі. Зазвичай Кай брехав віртуозно, але зараз не зміг із собою нічого вдіяти. Прохолодність його тону не лишилася непоміченою для Дарик, але хлопець швидко спохопився. Він все ж взяв себе до рук й здивовано – так щиро, що й не підкопаєшся - запитав: