Розділ 3. Пітьма (частина 2)

* * * * *

Кайл оціпенів.

Спочатку він не повірив своїм очам і вирішив, що чорний клубок, який зметнувся в повітря в нічній темряві – це всього лиш гра розуму: хіба що розгледиш в такому мороці? Але несамовитий крик, який пролунав миттю пізніше, підтвердив найгірші побоювання. Якби не Анісса, яка потребувала допомоги, й Латіф, Кайл з радістю кинувся би рятувати власну шкуру. Страх холодною грудкою став у горлі. Але не можна було відмахнутися від тих, хто волею випадку опинився довірений під твою відповідальність. Думки гарячково забігали. Має бути якийсь вихід або безпечне місце!

 - Бункер! – випалив Латіф. Він ледве стримував тремтіння в колінах і дуже старався виглядати мужньо.

 - Що? – не одразу зрозумів Кайл.

 - Мартус пару років тому знайшов якийсь бункер поруч із дровітнею. Там, під сараєм.

Кайл згадав єдиний цегляний дім по дорозі від колодязя. Не надто великий. З вицвілою плямою від зірваної таблички біля дверей.

 - Ні, - тут же слабо запротестувала Анісса, намагаючись вивільнити свою руку з долоні Кайла. – Малік!

 - Ти права, - в момент погодився Кайл. Страх дивним чином з бажання забитися в кут почав перетворюватися в спрагу дії. Весь світ стиснувся до меж одного єдиного моменту: зараз. – Де твій дім?

Зібравши сили в кулак, бліда дівчина кинулася вперед, вказуючи дорогу. То справа, то зліва лунали крики, миготіли спалахи, гриміли постріли. Хтось мало не збив Аніссу з ніг: вона ледь втримала рівновагу. Кайл шкодував про те, що не додумався взяти з собою зброю. Однак, хто ж міг припустити, що тиха зоряна ніч раптом обернеться таким хаосом?

Не встигла трійця добігти до дверей, як на дах будинку плюхнулася чорна, ледь помітна в темряві тварюка. Кайл машинально схопив Аніссу за плече (можливо, навіть занадто сильно) й потяг назад, намагаючись сховати за свою спину. Й ні про що не думати. Ситуація була патова: з голими руками навіть втрьох супротив чудовиська, броньованого лускою, озброєного гострими, як лезо бритви, пазурами й іклами – не вистоїш. Один стрибок – й кожен з них – м*яка соковита здобич. Але тварюка зволікала. Вона, ніби в роздумах, злегка схилила набік голову з приплюснутим носом й прищурила неглибокі ямки, в яких мали би знаходитися очі… а потім раптово злетіла в повітря й зникла в темряві. Кайл відчув гостре бажання кинути все й забитися в який-небудь кут. Лише вольовим зусиллям він змусив себе зрушити з місця. Рука Анісси була незвично холодною. Здавалося, дівчина от-от зомліє. 

Латіф першим вбіг в дім. За ним Анісса й Кайл.

Дівчина вивільнила свою долоню з пальців Кая, та, спершись на стіл, переводила подих.

 - Що це було? – різко обернувшись, випалив Латіф. – Вона пішла! Чому вона пішла?

 - А ти б хотів з нею повечеряти? – відгукнувся Кайл, закриваючи двері на засув, і озирнувся, розмірковуючи, з чого би зробити барикаду.

 - Нам не можна тут залишатися… вони знайдуть. Вона знає… Вони знайдуть…

Латіфа колотило і всі його спроби взяти себе в руки зривалися в темну прірву страху.

 - Маліку! – майже зі стогоном, болісно видавила з себе Анісса.

Це трохи протверезило Кайла. Взявши Латіфа за плече й боляче стиснувши, він злегка струсонув хлопчиська:

 - Не втрачай голову.

«Не втрачай! Тут би самому не втратити! Ніхто не попереджав нас про таке!». Латіф закивав.

 - Маліку! – знову покликала Анісса. Тремтячими руками вона намацала на столі лучину й спробувала запалити її запальничкою. У сусідній кімнаті почувся шурхіт. На порозі з*явилася неясна в темряві мініатюрна фігурка.

 - Мам? – боязко, неголосно запитав малюк.

Анісса зайшлася різким, надривним кашлем. Лучина й запальничка випали з рук. Дівчина ледь не зігнулася вдвічі. Спочатку вона прикривала обличчя руками, а потім майже впала грудьми на стіл і Кайлу здалося, що на світлій поверхні старої лляної скатертини залишаються темні плями крові. Малік кинувся до матері, але Латіф його перехопив і намагався утримати, не дивлячись на люті протести. Кайл кинувся до Анісси, не розуміючи, що він може зробити, але відчуваючи, що він МАЄ зробити бодай щось. Одночасно з цим Латіф тривожно вигукнув:

 - Ні!

Крик цей вдарив холодним батогом по свідомості. Було в ньому щось таке, що ноги ледь не підкосилися. Неясне відчуття небезпеки. Близької, але незрозумілої.

Анісса, не дивлячись, викинула руку долонею вперед та одним поштовхом відкинула Кайла до стіни. Майже непомітна в темряві тумбочка боляче врізалася в стегно. Задзвенів збитий на підлогу посуд. На мить дихання перехопило і в очах потемніло.

Малік закричав, вирвався і зник в темряві кімнати за спиною Латіфа. Той, не довго думаючи, відступив в отвір і зачинив двері, прихилившися до них плечем. В цю ж секунду з того боку з силою вдарили. Латіфа відкинуло; перелетівши через старий дерев*яний стілець хлопчисько хрьопнувся спиною на ліжко. Єдине, що його зараз непокоїло: Чи встиг сховатися Малік і як врятувати ноги? Що, якщо прям зараз вона вчепиться в них? Те, що плювун навряд чи прогризе цупку тканину й захищати в першу чергу треба руки, шию та обличчя – чомусь вилетіло з голови. З булькаючим хрипом Анісса ввалилася всередину й на мить завмерла, нібито переводячи дихання. Плечі її нервово сіпалися, дихання було сиплим, а по підборіддю струменіла чорна слина. Налитий люттю погляд метався по кімнаті. Вона скорше відчувала, аніж бачила, що тут є щось чужорідне. Однак прилив нелюдської сили залишив її і це викликало невеличку затримку.

У перші хвилини впоратися з плювуном, що пробудився, майже неможливо: на якійсь час прилив адреналіну наділяє їх нелюдською силою. Але навіть після невеликої затримки (при вдалих обставинах – чудового шансу для втечі) плювун залишається серйозною загрозою. Звісно, позбутися його набагато легше, ніж тварюки, але в тварюці вже ніхто не впізнає людину. А саме це досить часто розігрує з нещасними жертвами жорстокий жарт.