Розділ 4

Нічого не змінилося з минулого ранку, окрім того, що мене таки боліла голова. Треба було все ж контролювати себе і піти з того злощасного бару раніше.

Я поспіхом снідала та вибігала на зупинку, аби не спізнитись. Сьогодні я хвилювалася менше. Мені вже було зрозуміло, як варто було себе поводити.

І от знову приїхав автобус, я привіталась та пройшла всередину. Сьогодні певне якийсь щасливий день, бо одна дівчина таки відповіла на моє привітання. Я пригледівшись побачила в ній ту саму працівницю рецепції.

— Привіт, — сказала їй, сідаючи на сусіднє сидіння. Вона привітно мені посміхалася, так само як вчора.

— Привіт. Я -  Ірина, — представилась, протягнувши руку.

— Джульєт. 

— Я пам’ятаю, — всміхнулася жінка, а потім перевела погляд на сидіння попереду.

Я прослідкувала за її поглядом, та нічого дивного не помітила. Подумавши, що на цьому ранкові любощі закінчились, тому дістала з кишені свій телефон, однак вона  легко доторкнулася до мого ліктя.

— Як пройшов перший день? — пошепки питала. Для зручності Ірина нахилилася ближче, від чого її білосніжне коротке волосся, прикрило половину її обличчя.

— Нормально, - відповіла їй, розтягуючи слова.

— Та годі тобі. Всі в курсі яке нестерпне керівництво  у вашому відділі. Ба більше скажу, деякі ставлять ставки, на те скільки часу ти тут протримаєшся.

Оце так, то я тут щось типу шоу-програми? Дивіться та розважайтесь, так виходить?

Жінка зрозуміла, що ляпнула зайвого, та певно що не зі зла. Бо помітивши моє здивування, вона прокашлялась, та задерлася на сидінні, ніби воно було незручним. 

Хоча я б так не сказала.

— Вибач.

— Все нормально, я розумію, — заколихала головою, відмахуючись, — Немає нічого цікавішого, ніж офісні плітки.

— Дійсно, — погодилася зі мною Ірина, та все ж я відчула між нами якусь незручність. Їй не варто було переживати, я розуміла, що новенькі завжди ставали об’єктом підвищеної уваги. Мені це не вперше.

Залишок дороги ми їхали в тиші. Якщо обстановку всередині салону можна було такою назвати. У водія було увімкнена якась ранішня програма по радіо, звідки майже верещала ведуча щось про те, що на скорпіонів сьогодні чекає приємна звістка від коханих, а риби взагалі повинні бути обачними на дорозі. 

Сподіваюся, що водій не Риби.

Десь на самому початку автобуса жінка, яку я б назвала дивакуватою фарбувала губи у колір середній між малиновим та виноградним. Цікаво, а вчора вона також фарбувалася дорогою на роботу? Хоча, вчора мені було не до неї.

Власне, дивлячись на неї, мені аж ніяково стало за себе. Увесь мій макіяж починався з туші на віях і закінчувався прозорим блиском для губ. Хоча, чого приховувати, я вміла фарбуватись, але здебільшого мені було просто лінь. Краще доспати ті зайві п'ять хвилин, аніж втратити  краплю дорогоцінного часу на макіяж.  

Можливо тому я і була одна.

Я важко видихнула, закрутила головою у пошуку люка, який, сподівалася, буде відкритим, бо через насиченість чийогось парфуму,  мені нічим було дихати. Якась пані явно переборщила з “Хорошою дівчиною”. Точно не мій аромат, тепер я в цьому переконалася, добре, що не купила його тоді по знижці.

Люк на жаль був закритим, а й справді, хто відкриватиме його вранці восени. Нічого не залишалось, як потерпіти до кінцевої.

— Фух, — видихнула протяжно, на що звернула увагу Ірина, але більше вона не говорила. 

Побажавши одна одній гарного і продуктивного дня, ми розійшлися хто куди, вона - втекла в кімнату, яка слугувала дівчині гардеробом, а я з усіма іншими до турнікета.

— Доброго ранку, — привіталася я з охоронцями, ой ні - сек’юріті. Як пафосно, я всміхнулася про себе.

Так з посмішкою на обличчі й підійшла до одного з чоловіків, що стояв прямо біля турнікета, того, який ще вчора мені допоміг.

— Ви тепер з постійною, вже простіше, — мовив до мене, опустивши твій погляд кудись нижче, оглянувши.

Я, певне не зовсім правильно зрозуміла його, прослідкувавши за його очима, я оглянула себе на предмет якоїсь незвичності. І тільки-но мала його запитати, що він мав на увазі, як той мене випередив:

— Я про перепустку, —  чоловік вказав пальцем на бейдж, що вільно лежав нам моїх грудях.

— Так, тепер з постійною,  —  похвалилася я перепусткою, та приклала її, проходячи далі.

Потрібно поспішити до ліфта, може вдасться протиснутись у натовпі, аби не запізнитися. Біля перших двох дверцят, людей скупчилося більше ніж до Лувру, тому я відійшла до третього ліфта.

Коли одна група людей вже зайшла всередину та піднялася вверх, я підійшла ближче. Якщо мені вдасться зайти першою, то я буду майже в самому кінці, а це означало, що я муситиму проходити через натовп, щоби вийти на своєму поверсі. Сьомий не був останнім, а тому, мені дійсно  довелося б розштовхувати всіх аби вийти, а тому, як тільки двері ліфта відчинилися, я пропустила максимальну кількість людей, аби зайти не самою останньою,  але й не першою.