Покаталися

Після Нового року мав приїхати Женька і Дмитрик із нетерпінням чекав на цю подію. Нарешті на вулиці він побачив знайому постать і мало не побіг назустріч своєму другу.

Здавалося, їм потрібно так багато всього розповісти один одному, та навколо так гарно і стільки занять можна знайти, що тут не до розмов. Саме тому вони обмежилися лише короткими фразами по типу «Як ти?»,  «Все добре» і вже обмірковували, чим би цікавим тут зайнятися.

 - Я тут у дідуся бачив лижі, можна піти з гори покататися, — запропонував Дмитрик.

 - А я тоді візьму у бабусі санчата, — мовив Женька.

Вже за кілька хвилин вони обоє були готові. Гірка знаходилася недалеко від хати й хоч була невисокою, але спуск мала крутий. На ній завжди було повно дітлахів, які весело спускалися донизу, падаючи, встаючи та знову падаючи.

Саме сюди й прийшов Дмитрик та Женька. Спочатку вони вирішили зʼїхати на санчатах. Женька сів попереду, Дмитрик — позаду. Санчата почали їхати з неймовірною швидкістю, так що Дмитрик не втримався і випав із них ще посередині гори. За мить весь одяг і обличчя стало обліплене снігом. Та це було зовсім не боляче і навіть смішно. Женька піднявся наверх разом із санчатами й вони повторили спуск, але цього разу вже Дмитрик всівся спереду. Як не дивно, але Женька зміг втриматися, та вже майже в самому низу санчата перевернулися й обидва товариші опинилися на снігу.

Так вони спускалися ще багато разів: падаючи, сміючись, кидаючись один в одного снігом.

Про лижі ніхто і не згадував, аж раптом Дмитрик подивився на них і вирішив спробувати зʼїхати з гори саме таким чином. Це були старенькі звичайні лижі, без кріплення та спеціальних черевиків. Достатньо було просто просунути ногу під широку пряжку, яка була розташована на лижі, — і готово.

Спочатку Дмитрик одягнув одну лижу, ніби нічого складного, та варто було одягнути другу і трохи підійти до краю гори, як ноги почали розʼїжджатися в різні сторони й хлопець з усього розмаху впав. 

 - Це не так приємно, як із санчатами, — констатував він та вирішив спробувати ще раз.

Цього разу йому вдалося проїхати трохи більше, та фінал був такий самий.

 - Дай я тепер спробую, — попросив Женька.

Дмитрик передав лижі товаришу,  а сам вирішив відпочити. Несподівано Женька став і дуже вправно почав спускатися, та все ж і на нього чекало падіння. Скільки вони не робили спроб, та зʼїхати до кінця гірки на лижах у них так і не вийшло. Зрештою, втомившись падати, вони відклали лижі в сторону і далі продовжили кататися на санчатах. 

Додому вони повернулися мокрими, голодними та втомленими. Здавалося, що нічого ж такого не робили, а сил витратили чимало.

Бабуся, побачивши Дмитрика, почала швидко з нього знімати мокрі речі, подала сухі та посадила його біля грубки, щоб той швидше зігрівся.

Ввечері Дмитрик запитав у дідуся, як так навчитися спускатися з гори на лижах, щоб не падати.

 - Тут головне рівновагу тримати та вперед нагинатися, — відповів той. - І не думай про те, що впадеш, просто будь впевненим в собі й міцно стій на ногах.

 - Легко сказати — тримай рівновагу, — подумав Дмитрик. Він ще згадав про свій недавній досвід з ковзанами, там теж такі ж поради давали. Але вирішив, що наступного дня спробує ще.

Поснідавши, Дмитрик одягнувся і вийшов на вулицю. Женьки не було видно.

 - Поки його немає, потренуюся на лижах їздити, - подумав він і пішов діставати знаряддя.

На рівній дорозі він легко міг стояти й навіть їхати, відштовхуючись палицями. Та при найменшій нерівності все йшло шкереберть.

За цим заняттям його і застав Женька.

 - Ти що вирішив лижником стати? - засміявся він.

 - Та ні, просто хочу навчитися не падати та стояти на них. Може вдасться хоч раз зʼїхати з гори.

 - Ну як знаєш, — відповів Женька. - Я краще вже на санчатах буду.

Друзі знову пішли на гірку. Сьогодні тут було дуже гамірно і людно. Здавалося, що всі діти села вирішили прийти сюди. Зʼїхавши пару раз, хлопці відмітили, що місця тут замало і вирішили пошукати щось інше. Вони пройшли трохи далі й помітили невеликий схил, який був вкритий снігом і при цьому на ньому нікого не було. Та то ж і не дивно, бо подекуди на схилі росли дерева, що значно ускладнювали спуск і підвищували ризик травмуватися.

Однак, наших героїв цей момент аж ніяк не зупинив. Вибравши місце, де дерев майже не було, вони спробували з’їхати. Все пройшло ідеально, навіть краще, ніж на попередній гірці. Бо тут було снігу більше і санки краще їхали. Пару разів, звісно, санки заносило  в сторону і вони ризикували вʼїхати в дерево, та від цього азарт лише зростав.

Врешті Дмитрик вирішив спробувати й тут спуститися на лижах. Він згадав усі настанови дідуся та свій попередній досвід, міцно просунув ногу під кріплення, нахилився вперед і… поїхав вниз. Він навіть не помітив, як опинився вже внизу, діставшись туди навіть не впавши.

 - У мене вийшло!  - закричав він. - Я втримався!

Проте друга спроба вийшла не такою вдалою, вже на половині дороги він схилився на бік і звалився у сніг. Та Дмитрик пробував знову і знову. На вулиці вже почало сутеніти й хлопці вирішили зʼїхати ще по разу та вертатися додому. Вони майже одночасно розпочали спуск: Женька на санчатах, а Дмитрик на лижах. Вже посередині спуску Дмитрик помітив, що їде прямо у Женьку, тому спробував відхилитися праворуч, та не помітив, що там з-під снігу виглядав якийсь кущик. Права нога зачепилася за нього і Дмитрик впав на сніг. Під час падіння одна лижа зламалася навпіл, а на рукаві куртки залишилася величезна подряпина від гілки.

 - Оце так покаталися, — мовив Женька.

Дмитрик лише похитав головою, вже уявляючи, як буде сваритися бабуся.

Та помітивши зламану лижу і засмученого внука, бабуся занепокоєно підбігла до нього і почала питати, чи все з ним гаразд, чи нічого не болить. Впевнившись, що з онуком все добре, вона нарешті заспокоїлась.