Гостя із лісу

Погода і далі продовжувала триматися по-справжньому зимова: зі снігом, легеньким морозом, сонячна та безвітряна. Дмитрика все ще не полишала ідея сходити за село і подивитися на озеро, але бабуся сказала, що одного його туди не відпустить, бо це ж не літо, зараз і темніє рано, і звір може який налякати. Вся надія була на дідуся. І таки не даремно.

 - Ну що, Дмитрику, готовий до прогулянки? - запитав він зранку онука.

 - Готовий. А що за прогулянка?

 - Підемо по шляху твоїх літніх пригод, — засміявся дідусь. -  Сходимо на озеро, а заодно і до лісу зайдемо, он Новий рік за день, а ми без ялинки. Треба це виправити.

Дмитрик швиденько одягнувся і вони вирушили з дому.

Дорога селом була гарно почищена від снігу, тому йти було нескладно, вони навіть не помітили, як остання хата залишилася позаду, а попереду, скільки сягав погляд, були безкраї білосніжні простори.

Тут вже довелося брести по снігу, який подекуди досягав сантиметрів десяти. Швидкість довелося знизити, та це в свою чергу дало можливість Дмитрику краще розгледіти все довкола. 

Он і верби, під якими вони з Женькою ховалися від дощу. Їх було майже не впізнати, бо замість пишної зелені зараз до землі спускалися оголені гілки, злегка припорошені снігом.

А ось і озеро. Взимку воно виглядало ще краще. Краї його були вкриті снігом і злегка замерзлими, а от посередині була вода, що яскраво виблискувала під сонячними променями. І лише високий очерет нагадував про зелень, яка тут була влітку.

За озером був невеликий лісок, куди й направилися дідусь з онуком. Тут панувала зовсім інша атмосфера: повітря було чистим, наповненим ароматом хвої. Зелені ялинки виглядали так, ніби одягнули величезні білі шалі, щоб не замерзнути взимку.  Снігу тут було менше, ніж на полі, тому на землі можна навіть було розгледіти залишки грибів та ягід.

 - А де ми ялинку візьмемо? Прямо тут зрубаємо? - допитувався Дмитрик.

 - Ні, — відповів дідусь. - Рубати будь-яку ялинку не можна, бо так і від лісу нічого не залишиться. Ми підемо до спеціального розсадника, де можна буде взяти деревце. Їх там спеціально вирощують для свята.

Пройшовши кілька метрів Дмитрик побачив загорожу, за якою рівненькими рядочками росли ялинки. Вони були різного зросту — високі й ще не дуже. Раптом із-за загорожі вибіг рудий пес, а за ним вийшов якийсь чоловік.

 - Доброго дня, Іване Матвійовичу, — привітався дідусь.  -  Ось прийшли з внуком до тебе за новорічною красунею.

 - Вітаю, — відповів той, — ну що ж, ходімо, оберете, яка вам сподобається.

Ще більшим здивуванням для Дмитрика було, коли він побачив, що окремо стояли ялинки, що росли не в землі, а у великих горщиках.

Побачивши здивування внука, дідусь пояснив:

 - Дерева — це легені нашої планети, тому їх потрібно берегти, а не рубати.  Саме тому лісництво нашого села знайшло ось такий вихід: перед новим роком тут можна придбати живу ялинку, яка росте прямо у вазоні, а після свята повернути її назад. Навесні її пересадять в землю і вона буде рости далі.

Дмитрик задоволено кивнув головою і пішов поміж рядів обирати дерево. Усі ялинки були дуже гарні, то ж він навіть розгубився спочатку, аж раптом його погляд впав та одну. Здавалося, вона нічим не відрізнялася від інших, але була дуже рівною з пишними гілками і тому здавалася ідеальною.

Дідусь схвалив вибір внука і, розрахувавшись зі сторожем, вони направилися додому.

Час минув дуже швидко і вже навіть почало трохи сутеніти, однак поруч з дідусем Дмитрик почував себе впевнено і нічого не боявся.

Повернулися вони додому вже пізно по обіді, навіть бабуся почала сваритися, мовляв, де можна було так довго ходити.

Та Дмитрик почав з таким захватом їй розповідати про те, де вони були, що бачили і яка краса навколо, що вона відразу заспокоїлася і лагідно погладила Дмитрика по голівці.

Ввечері ж на всіх чекало ще одне захоплююче заняття: прикрашання ялинки.

Бабуся дістала величезну коробку з іграшками, яка, з її слів, вже багато років стояла без діла.

Дмитрик з цікавістю розглядав іграшки: вони були не такі, як у них вдома чи в школі на ялинці. Там всі іграшки пластикові, однотипні, а тут були скляні, різнокольорові та різноманітних форм. Чого тут тільки не було: і шишки, і шари, і дзвоники, і пташки, сніговики, бурульки та багато іншого.

Дмитрик дуже обережно брав кожну іграшку і вішав на ялинку. Дідусь лише допоміг верхівку прикрасити, а бабуся дощик почепити. А все інше він зробив сам.

Ялинка хоч і була невеликою, але вийшла дуже гарною, а ще від неї весь будинок наповнився ароматом хвої та лісу.

Дмитрик не втримався і навіть надіслав фото ялинки мамі та Славку, нехай позаздрять, яка у нього гостя із лісу гарна.

А вже за день саме біля цієї ялинки він і зустрів Новий рік разом з бабусею та дідусем. Це було вперше, коли він зустрічав це свято не вдома і без батьків, але від цього воно стало ще особливішим та незабутнім.