Телефон

Славко сьогодні не вийшов, а вибіг з підʼїзду радісний, як ніколи. Замість привітання він жваво проговорив Дмитрику:

 - Мені батьки новий телефон купили. Поглянь, який гарний!

В руках він тримав новенький смартфон чорного кольору, який виблискував своїм яскравим екраном.

 - Вітаю, — тихим голосом відповів Дмитрик.

Він і сам вже давно мріяв про такий, але мама сказала, що і старий теж непоганий і працює справно, а тому нема чого дурницями займатися.

Всю дорогу до школи Славко захоплено розповідав про свою обновку, про те, які там є функції, які гарні фото та відео можна зробити. Дмитрик слухав свого товариша неуважно, бо насправді він щиро йому заздрив, але казати про це не хотів. Врешті Славко не витримав:

 - Ти мене взагалі слухаєш? Тобі що зовсім не цікаво?

 - Та ні, я слухаю, просто настрій поганий, — вирішив сказати неправду Дмитрик.

На уроках він також не міг ні про що думати, крім нового телефона Славка. А той ще й поклав його на парті так, щоб усі помітили. Одним словом, настрій був зіпсований на весь день.

За вечерею Дмитрик вирішив натякнути батькам про своє бажання отримати новий смартфон, а тому завів розмову здалеку.

 - А Славку новий телефон купили, — почав він.

 - Непогана покупка, — кивнув тато.

 - Так. Там і екран великий, і камера гарна, можна такі чудові фото та відео зробити, — продовжував Дмитрик.

 - У тебе теж непоганий телефон, — втрутилася мама.

 - Непоганий, але вже не сучасний.

 - Ви тільки послухайте його! Як добре в телефонах розбирається. Краще б геометрію так знав, — відповіла мама, прибираючи тарілки зі столу, і тим самим даючи зрозуміти, що розмову на цю тему закінчено.

Дмитрик лише зітхнув і поплівся до себе в кімнату. 

 - От якби ти перестав працювати, тобі мені точно б новий купили, — думав він, дивлячись на свій телефон.

Наступного дня Славко знову на всіх перервах вихвалявся своїм смартфоном, все більше дратуючи Дмитрика. Той навіть намагався не дивитися в його сторону, але і це не допомагало.

Думка про те, що потрібно щось зробити зі своїм телефоном все частіше зʼявлялася в голові у хлопця, але наважитися на подібне Дмитрик не міг, тому вирішив діяти хитрістю.

Після школи він не відповів на дзвінок мами, пропущеним залишився і виклик тата. Ввечері Дмитрик лише розводив руками, мовляв, то щось з телефоном і він не чув жодного дзвінка (звісно, що пропущені виклики він перед цим видалив). Та мама не стала довіряти словам сина, а тут же набрала номер Дмитрика. Телефон заспівав знайому мелодію.

 - Ну от, все працює, — сказала вона.

 - Можливо, то був якийсь збій в мережі, — додав татко.

Хлопець лише знизав плечима, розуміючи, що його хитрість не вдалася.

Пройшов час і Дмитрик вже став забувати про своє бажання отримати новий телефон, та і Славко перестав своїм вихвалятися. Якось дорогою додому хлопці, проходячи повз каштанову алею, вирішили трохи погратися. Вони назбирали повні кишені каштанів і, ховаючись за деревами, намагалися поцілити один в одного. Якраз в цей момент Дмитрику зателефонувала мама. Та щойно він дістав телефон з кишені, як прямо по самісінькому екрану прилетів каштан. Від удару пішла величезна тріщина, а Дмитрик від несподіванки на додачу ще й з рук його випустив.

Побачивши це, Славко підбіг до товариша.

 - Що сталося? - запитав він.

 - Та от, екран розбився, — відповів Дмитрик, підіймаючи телефон.

 - Ти вибач, я ж не навмисне, я взагалі його не бачив, — почав виправдовуватися Славко.

Дмитрик лише угукнув у відповідь. Зрозуміло, що в тому, що трапилося ніхто не винен, але бажання грати далі відразу зникло і хлопці повільно пішли додому.

 - Ти чому знову не відповідаєш на дзвінки? - накинулася на Дмитрика відразу ввечері мама. - Я ж хвилююся.

 - Та от, — Дмитрик показав мамі розбитий екран телефону.

 - І як це трапилось? - недовірливо запитала вона. - Сподіваюсь, ти не навмисно його розбив?

 - Звісно, що ні, — почав виправдовуватися Дмитрик і в деталях розповів мамі про випадок з каштаном.

 - А ти ще новий телефон хотів. Як тобі взагалі можна щось купувати?  - похитала головою мама і пішла на кухню.

Кілька днів Дмитрик ходив зі старим телефоном тата. Це була звичайна модель: ні тобі сенсорного екрану, ні доступу в Інтернет. Єдине, на що він був здатний - це приймати дзвінки.

Дмитрик навіть жартома говорив, що ним тільки горіхи можна розбивати. 

Саме тому, коли ввечері тато приніс полагоджений телефон Дмитрика, той зрадів йому, немов новому.

 - А новий отримаєш, якщо гарно закінчиш сьомий клас, — лукаво посміхнулася мама.  -  Сподіваюсь, це буде для тебе гарним мотиватором.

В той момент Дмитрик готовий був заприсягтися, що буде вчитися гарно, але ж в його житті так багато несподіванок. Хто зна, як воно буде…