Розділ 30

Ми повернулися до дому, бажаючи далі продовжувати наші розваги, але на порозі нас вже чекав детектив Лопес. Я  без запитань простягнула йому телефон, відкритий на тих повідомленнях.

— Це цікаво, — почав він, — ви підозрюєте хто міг би вам їх відправити?

— Ні, — заперечила я, — в жодному разі. 

— Може це була Лінда, — запропонував Рей.

— Я не впевнена, але бути може будь-що, — відповіла я, — ви б не могли перевірити цей номер чи може якось відстежувати абонента?

— Я спробую, — сказав він, — але я не впевнений, що в мене це вийде. Ви хочете відправитись туди самі чи надасте перевагу, щоб це зробили ми?

— Я обираю друге, — промовила я, після чого запитала, — ви взнали, що сталось з тою дівчиною?

— Так, як виявилось це ніяк не звʼязано зі смертю Бафі, їй підсипав щось бармен та хотів зґвалтувати, він зізнався. Це було в новинах.

— В мене не було сьогодні часу, щоб їх подивитись, — відмахнулась я, — сьогодні мій день народження.

— Прийміть мої вітання.

Коли він пішов я запросила всіх в середину. Ми включили не гучну музику та взяли пиво з холодильника. Приготувавши закуски ми сіли дивитись фільм, плануючи, десь в його середині зʼїсти торт.

— А я думала, що твій батько, організує тобі вечірку сюрприз, — сказала Кенді.

— Ні, це не в його стилі.

Кім сиділа збоку обнімаючись зі Сніжинкою.

— А хто така красуня, — говорила вона, — Сніжинка така красуня.

— Звідки вона знає, як звати кицьку твого батька? — поцікавився Рей, після чого поцілував мене в шию.

— В неї нашийник.

Ми підозріло затихли, я старалась не видати зайвого звуку, поки він цілував мене все нижче й нижче.

Кенді гучно кашлянула. 

Ми різко заспокоїлись і почали далі дивитись фільм.

— Ми наче в молодшій школі, — простогнала Кім.

— Де восьмирічні діти пʼють пиво? — запитав Рей.

— Ніяких вечірок, — продовжувала вона, — ми навіть не напились.

— Кім, — протягнула я, — в нашому віці, для нас наслідки від веселої ночі, не закінчуються, як колись, до обіду.

— Та я памʼятаю.

— Фільм! — нагадала Кенді.

Наступного ранку ми проснулись пізно. На телефоні було повідомлення з датою за півтора тижня. Тоді починались фінальні зйомки.

— Так ви збираєтесь завтра на ту зустріч? — запитала Кенді, наливаючи собі каву.

— Сказала ж, ні. Хай цим займається поліція, — відповіла я, ще раз переглядаючи повідомлення.

— Але ж це так таємничо, — сказала Кім, витираючи очі після сну. — Невідомий абонент, таємничі повідомлення, якісь підказки... Як у детективі!

— Я не в захваті від детективних історій, коли вони стосуються мого життя, — усміхнулася я.

— Мабуть, ти маєш рацію, — погодилася Кенді, беручи шматок тосту. — А що ви думаєте про вчорашню розмову з детективом Лопесом?

— Це було дивно, — вставив Рей. — Мені здалося, що він знає більше, ніж говорить.

— Таке відчуття, ніби він щось приховує, — задумливо додала я. — Але що саме?

— Знаєте, — сказала Кім, — а я от подумала: якщо бармен підсипав щось тій дівчині, то він міг би бути пов'язаний з тим, хто надсилає тобі ці повідомлення.

— Не думаю, — відповіла я, відпиваючи каву. — Лопес сказав, що це не пов'язано зі смертю Бафі.

— Але це може бути просто збіг, — наполягала Кім. — В житті бувають дивні збіг.

— Можливо, — погодилась я, — але все це лише припущення.

— Доказів у нас поки мало, — пробурчав Рей, розглядаючи свій телефон. — Може, детектив Лопес знайде щось корисне.

— Головне, щоб нам самим не довелося знову встрявати в це, — сказала Кенді, сідаючи за стіл. — Я не хочу ще одного такого «дня народження» для тебе Енджел.

— Згодна, — відповіла я.

— Я не думаю він нам щось повідомить, — промовила Кім та показала екран свого телефона, — він навіть словом не зачепив той труп в «Galaxy».

— Труп? — здивовано запитала Кенді.

— Так, — відповіла вона, — там кілька днів тому знайшли труп якогось мужика.

Вона підняла палець та тримаючи напругу сказала:

— І це був Генрі Джонс, ти, здається, його шукала на тій вечірці?

Я кивнула.

— Він був застрелений, — відповіла Кім, — поліція каже, що це був випадок умисного вбивства.

— Це жахливо, — відгукнулась Кенді.

— Але нічого дивного, він був менеджером Бафі, — уточнила я.

— Але ж ми домовились дати цьому раду поліції, — нагадав Рей, зітхнувши.

— Я згодна з Кенді, — сказала я, — це занадто дивно, щоб ігнорувати. Щось тут не так.

— Тоді що ми робитимемо? — запитала Кім.

Я зупинилась на мить, обмірковуючи план дій. У мене не було чіткої відповіді, але я знала, що залишити це без уваги не можна.

— Ми підемо до клубу «Фалс» сьогодні ввечері, — нарешті сказала я.

— Це зовсім близько до місця яке назвав той незнайомець в повідомлені, — відмахнулась я, — нічого страшного, якщо ми з ним перетнемось.

— Мені виділити час на це чи ти з подругами справишся? — поцікавився він.

— Ми самі справимось, — сказала я.

— Добре, я піду вже, — промовив він, — скоро зустрінемось.

— Не буду тебе затримувати, — відповіла я та усміхнулась.

Він схилився та поцілував мене в губи.

— Па-па, — попрощався він та пішов геть.

Дівчата тихо посміювались, але зібравшись з думками продовжили:

— Кого будемо розпитувати? — поцікавилась Кенді.

— Потрібно знайти власника клубу, — порадила я, — думаю гарненько його споїти та випитати все про смерть Бафі.

— Гарна ідея.

 — А якщо він не захоче говорити? — запитала Кім, витираючи крихти з футболки.

— Тоді будемо імпровізувати, — відповіла я.

— Я то постараюсь, щось зробити, — відмахнулась вона, — Кенді ти в справі чи маєш що сьогодні робити?

— В мене вечеря з батьками хлопця, — прошепотіла вона.

— Розумію, — кивнула я, — тоді ми з Кім справимось удвох.