Розділ 29

Наступного дня ввечері ми з Реєм прийшли до воріт парку трохи раніше, ніж планували, щоб попри все встигнути обговорити все. Парк в далині яскраво переливався яскравими кольорами та гучно шумів. Ми стояли в очікуванні на те, щоб решта компанії нарешті зібралась тут.

— Я навіть не знав коли в тебе день народження, — почав він, — це моя помилка.

— Тобі б прийшло нагадування, я вже і так говорила про те що я не люблю його святкувати. 

— Я ледь не вперше бачу кого, хто не любить його.

— Тоді я буду такою, колись це справді було моє улюблене свято, але після того, як батьки розлучилися це просто став день, коли вони стараються показати себе кращим за іншого.  А через те що в мами тепер інші діти, навіть це їй не потрібно.

— Я не знав.

— Краще б далі не знав.

Поки ми розмовляли до нас вже встигли підійти Кім разом Кенді.

— Привітики, — сказала вона, — я така щаслива, що ти нас запросила.

— Мені здається, що Кенді ти притягнула сюди силою, — пожартувала я.

— В жодному разі, просто вона не настільки екстраверт, як я.

— Це видно, як там твої фоловери?

— Надіюсь що стане більше.

— Ще? — запитала здивовано я.

— Немає верху ідеалу.

— Тут ти права.

— Так ти з Реєм? — поцікавилась вона.

— Скажи по секрету, так, але про це ніхто не має дізнатись.

— Без проблем.

— Так, без проблем, — прошепотіла Кенді, — добре що нам не прийдеться чекати в чергах.

— Батько потурбувався, хоч і запізнився з подарунком, на років десь десять.

— За то які будуть фотки, — вигукнула Кім, — так вас фоткати разом?

— Можеш, але не для соцмереж.

— Зрозуміло що, — погодилась вона, — так ви справді разом?

Я різко кивнула знову.

— Кім, не допитуйся, — попросила Кенді.

— Добре, добре, не буду, — відмахнулась вона.

— Заходимо? — запитала я.

За кілька хвилин ми були всередині, там було багатолюдно, грала гучна музика та лунав гамір. Всі метушились, хтось старався дістати іграшку в автоматі, інші виграти щось в одній з чисельних хатинок, діти просили батьків купити їм чергову річ, запах з фудкортів наповнював все довкола.

— З чого починаємо — запитала Кім.

— Американські гірки, — відповіла я, — потім в кімнату страху, на інші американські гірки, тоді сюрприз, далі вирішимо по ходу.

— Не боїшся? — продовжила вона.

— В жодному разі, ми прийшли розважатись.

— Просто мені чомусь здалось, що ти не любиш висоту.

— Ні, — заперечила я, — я не люблю ескалатори в торгових центрах, вони тріщать так, наче ризикують в будь-який момент розвалитися.

— З яких починаємо? — поцікавився Рей, — «Диявольське Кільце» чи «Дорога до хмар».

— «Диявольське Кільце» звучить безпечніше, — відповіла Кенді.

— Воно тебе не телепортує до праотців, — додала я.

— Пішли.

За кілька хвилин, за допомогою vip-пропусків ми пройшли на атракціон без черги та зайняли місця. Коли він поїхав я разом з всіма гучно кричала, після кінця траси я на ватних ногах вийшла звідти.

— Бачу, ти злякалась, — сказав Рей.

— В жодному разі, — заперечила я, — просто незвично. Я з не катаюсь на них щодня.

— Тепер в будинок з привидами, — сказала Кім.

— Привидів ти точно не злякаєшся, немає нікого страшнішого за Спайка, який зіпсував тобі зачіску.

— В цій ситуації страшніша я.

— Підтверджую, — сказала Кенді, — краще її не злити.

— Значить, якщо там якийсь злий дух полізе до тебе, ти винесеш його одною лівою. Почекайте мені хтось написав щось.

«Я знаю, що ти хочеш знайти вбивцю Бафі»

«Зустріньмось завтра о десятій вечора навпроти головного входу в «Galaxy». Ти знайдеш там все необхідне»

— Невідомий абонент написав мені два дуже дивні повідомлення, — сказала я.

— Ти не підеш перевіряти? — запитав Рей.

— Зрозуміло, що ні, а якщо вони мене викрадуть чи просто хочуть підставити, краще я повідомлю поліцію.

— О диво, нарешті ти не лізеш на рожен, — пожартувала Кенді.

— Я напишу тому детективу, дай я сфотографую ті повідомлення.

Розібравшись з всім ми пішли на той атракціон. Як виявилось це були спочатку повільні вагонетки, в яких тебе старалися налякати різними привидами, які вискакували з різноманітних місць. Після цього ми заходили в будинок, якій ще більше старався нас настрашити.

— Їм потрібно додати рахунки за іпотеку і кредит за коледж, тоді ви мене справді налякаєте, — почала Кім.

— І придурок який старається зіпсувати тобі зачіску, — додала Кенді.

— Про ціни на медикаменти не забувайте, — сказала я.

— Дуже страшно, — потягнув Рей.

— В нашому віці, нас таким не злякати, — додала вона та махнувши волоссям, помітила, що шиньйон відщепнувся, — моя зачіска в тому страшному коридорі.

Вона швидко пішла за нею й за мить гучно заверещала. Бісовий манекен привида вискочив на неї з одного з кутів.

— Хтось справді тут злякався, — сказала Кенді, — Кім, йди сюди, я тобі волосся поверну на місце.

— Я більше ніколи сюди не повернуся! — пообіцяла вона.

— Добре, але почекай поки я поверну на місце твою зачіску.

— Зараз на цукрову вату чи морозиво? — поцікавилась в них я, — на жаль сорокаградусна вода тут не продається.

— Це місце до біса дитяче, — вилаялась вона.

— Тобто в замок ми не підемо й немає сенсу брати на прокат костюми принцес? — запитала я.

— Зрозуміло, що ми переодягнемось в принцес, і нам по двадцять чотири роки. 

— Я за вас на три роки старший.

— Ти не в рахунок, — відмахнулась Кім, — не думаю, що головний мачо Голлівуду захоче переодягатися в принцесу. Нам це так, гарні фото для соцмереж.

— І нам по двадцять чотири, — повторила знову я.

— Енджел, не починай, ти на майданчику носиш принцесні плаття, а мені як бачиш, треба гештальт закривати.