Розділ 5

Зоряна

Я сиділа за столом і розгублено дивилася прямо у спину хлопцеві. І що це, вибачте, зараз було?! Він вважає, що може мене купити, ніби якусь річ?

Розумію, що 50 тисяч доларів та ще й усього за один місяць - це дуже і дуже багато. Мені, щоб зібрати таку суму, потрібно буде мінімум півроку щоденно важко працювати без вихідних. І то, якщо пощастить з контрактами. Але відчувати себе непотребом, який можна купити або перепродати потім, я не збиралась.

Тому я взяла в руки телефон і відразу ж написала Назару:

«Не варто чекати завтра, нічого не зміниться. Моя відповідь – ні» - потім сховала гаджет у кишеню і піднялася з місця.

Під здивовані погляди хостес і офіціанток я покинула цей пафосний заклад, не бажаючи лишатися тут більше жодної секунди.

Вдихнувши приємне осіннє повітря широкої вулиці, я озирнулась. Швидким кроком попрямувала до метро. Ні, час у мене ще був. Я очікувала набагато більш тривалої зустрічі з Назаром, тому в моєму розкладі з'явилося віконце завдовжки в годину. Але я вже знала, як я проведу цю випадкову зайву годину.

Біля метро в лінійку вишикувалися кіоски з різними необхідностямі. Я купила собі гарячу каву і попрямувала прямо у невеличкий парк, що був розташованій зовсім поруч.

Думаю, я заслужила невеликий відпочинок.

Присіла на лавку і, дивлячись на яскраве сонечко крізь жовто-червоне листя клену, маленькими ковточку насолоджувалася кавою. Зараз я ніби підзаряджала свою внутрішню батарейку від потужної енергії величезної близької до нас зірки.

Телефон вмикати не стала. Я дала собі трохи часу відпочити від діджитального життя - тире - роботи, від якого я відпочивала шалено мало.

Година промайнула майже непомітно. Я роздивлялася людей, що проходили повз мене по своїх важливих справах, та заглядалася на залицяння сірого голуба до біленької голубки. Рахувала автобуси, що невпинно проходили проспектом.

Глянула на годинник та почала подумки збиратись, щоб і далі заскочити в своє колесо маленькою білочкою.

Спускаючись у метро, я дістала телефон. Блискавично відкрила Інстаграм, щоб перевірити директ. Може, поки я відпочивала, мені надіслали відповідь щодо однієї гарної пропозиції. Відповідь цю я так довго чекала.

Але отримала я не те, на що сподівалася.

Мій директ був завалений поздоровленнями і прокльонами. Я навіть отетеріла. З якого це, вибачте, приводу мені таке щастя привалило?

Аж потім я побачила з якого.

Мій пост, зроблений у ресторані, щоб підтвердити свою особу Назарові, був перепощений хлопцем же з підпискою – «Моя кохана краща за будь-який десерт».

«Негайно видали це і напиши спростування» - я була злюща за відьму, коли похапцем друкувала йому приватне повідомлення. А під самим постом я написала «Десерти іноді бувають такими твердими, дивись, не зламай зуби».

Їхала в метро, де інколи пропадав зв’язок, та нервувала так, як не нервувала на жодному іспиті.

Скажіть, навіщо я йому здалася? Чому саме я? Це у долі якесь збочене почуття гумору чи мені пороблено?

Зробила вдих та видих, вибрала фото та виклала новий пост, де написала про те, що це мій друг (так не хотілося писати це слово, хто би знав) Назар вирішив пожартувати. І все таке інше.

Не знаю, кому з нас повірили підписники та просто пліткарі, але я дійсно відчула себе трохи краще.

Нарешті я дісталася домівки, по дорозі заскочивши за найнеобхіднішим у магазин. Нашвидкуруч приготувала бутерброд та прийняла душ. Обережно дістала сукню на сьогоднішнє відкриття клубу і повісила її на спинку стільця. Зробила свій звичайний макіяж, трохи завила волосся, визвала таксі, а вже потім одягла своє приталене не дуже коротке вбрання і взулася.

Поки чекала машину, сидячи на кухні, барабанила пальцями по столу. І хотіла, і боялася заходити у Інсту. Мені потрібно виглядати блискуче, а якщо я зайду подивитися хоч одним оком, я можу втратити душевну рівновагу. В кінці кінців вирішила, що вже краще зайду потім, коли буду робити сторіз в клубі. Так ніби один інформаційний привід переб’є інший і до першого буде набагато менше уваги.

Все це я зрозуміла сама, вивела для себе якісь правила користування соціальною мережею. Жодних курсів я не закінчувала. Мені просто пощастило, що моє перше відео (як зробити гарну зачіску за хвилину) мало дуже багато переглядів завдяки тому, що одна Ютуб блогер включила його до своїх уподобань того місяця.

Спочатку для мене це була просто розвага. Мені, як нікому, хотілося уваги, було приємно отримувати компліменти. Відео ж бо я робила з макіяжем, а в житті ходила без. А коли мені вперше запропонували прорекламувати щітку для волосся за триста гривень, то я була майже на сьомому небі від щастя. Далі вже почала відноситися до блогу як до роботи.

Саме тому, що я так довго йшла до того, що мала зараз, та мала свою ще нездійснену мету, я не хотіла, все це враз загубити. А якщо я стану однією з колишніх Назара, кому я буду цікава?

Нарешті під’їхало таксі, час виходити.

Всередині клуб був одним зі звичайних нічних клубів столиці. Я сама не ходила по клубах, відвідувала такі заклади тільки задля вечірок, як, наприклад, сьогоднішня.

Народу вже було багато. Всі посміхалися, спілкувалися. Дівчата пили коктейлі, хлопці тримали в руках алкоголь. Я привіталася зі знайомими блогерами, з якими ми перекидалися парою слів тільки на вечірках, оминаючи один одного поза інстаграмного життя.

Підійшла до барної стійки та замовила сік. Враз якась невідома сила заставила мене обернутися.

До мене ходою березневого кота прямував Назар.