Частина 23. Нік

   Увесь день я мучуся від неробства. Натхнення нема, настрою нема, а думки дурні є. Десь біля четвертої вирішую набрати Костю. Довго слухаю гудки, і вже збираюся класти трубку, як раптом друг все-таки відповідає.

- Алло, - його голос здається сонним.

- Привіт. Я тебе розбудив? – питаю, хоча відповідь цілком очевидна.

- Ага.

- Сорян, тоді передзвоню пізніше. Спи.

- Чекай, котра година?

- Майже четверта.

- Не клади слухавку. Все одно мені час вставати. Хочу ще встигнути трохи почитати конспекти перед роботою.

- Друже, я дзвоню, щоб вибачитися за вчорашнє, - кажу, роблячи над собою зусилля. – Я не хотів псувати твій перший робочий день.

- Та годі, все ок. Всяке буває. Але твоєю тачкою я все-таки сьогодні скористаюсь, - всміхається Костя. – Ти там, взагалі, як?

- Якшо не враховувати фінгала під оком та жахливого головного болю, то чудово. А тачкою користуйся, на здоров’я!

- Вочевидь, Всесвіт вирішив тебе провчити та дати життєвий урок, - продовжує всміхатися друг.

- Так, напевне, я це заслужив…

- Вау! Ти зі мною погоджуєшся?! То, може, розповіси, чим саме ти це заслужив?

- Костян, я такий ідіот! – не витримую. – Просто повнісінький дурень!

- Тільки не кажи, що ти накосячив з тією першокурсницею.

- Бінго! Бро, ти міг би брати участь в «Битві екстрасенсів»!

- Синку, я готовий вислухати твою сповідь! – жартує Костян, і я починаю «сповідатися», надіючись на те, що друг не стане мене засуджувати.

  Через кілька хвилин розповіді, Костя задає риторичне питання:

- Є сенс нагадувати, що я тебе попереджав та просив не робити дурниць?

  Мовчу. Відповідь і так очевидна.

- Друже, я знаю, шо загрався, - каюся. - Але хто ж міг подумати, що вона плавати не вміє?!

- А якби вміла? Ти вважаєш це нормальним – штовхати людину в одязі у воду, ще й без попередження?!

- Але ж вона облила мене відром води без попередження!

- Блін, Нік, ти розумієш, що все це виглядає, як дитячий садок! Тільки жарти геть не дитячі.

- Костян, я не знаю, що на мене найшло… І, взагалі, я збирався їй дати сухий одяг.

Костян сміється.

- Нік, тобі-то самому це все не здається безглуздим? Невже ти реально думав, що це загладить твій вчинок?

- Я не знаю, шо я думав! – психую. – І я тобі все розповів не для того, щоб ти мені дорікав та виховував! Я й так на грані! Хоча б ти масла в вогонь не підливай!

- Гаразд, гаразд, не гарячкуй, - заспокоює Костя. – Вибач. Я не збирався читати тобі моралі. Але ти розумієш, що було б непогано вибачитися перед дівчинкою?

- Та я намагався! Але вона показала мені «фак» і втекла.

- Хочеш дам пораду? Залиш цю дівчину в спокої. Все! Просто забудь про неї! Ти вже награвся. А якщо тобі дуже хочеться над кимось познущатися, то знайди собі сильнішого опонента!

- Ти правий. Я повівся як слабак.

- Саме так, Нік. А це зовсім на тебе не схоже.

- Окей, обіцяю, що більше ніколи навіть близько до неї не підступлюся.

-  Правильно. І я тобі вже давно радив це зробити. Але ж ти не слухаєш, що кажуть друзі! А ще я тобі раджу більше так сильно не напиватися. Ти знаєш, що сталося з моїм батьком. І мені дуже не хочеться, щоб з моїм кращим другом сталося те ж саме! Нік, тре вміти вчасно спинитися.

  Як сумно би це не було усвідомлювати, але Костян правий. Мені хотілося б йому пообіцяти, що я постараюсь змінитися, але поки не впевнений, що зможу. 

- Ти маєш рацію, - бурмочу.

- Ну, нарешті я це почув! Друже, ти знаєш, що мені на тебе не начхати. Ми змалку підтримуємо один одного. І все, що я тобі кажу та раджу – це лише заради твого ж блага.

- Дяки, бро, шо ти завжди говориш мені правду. Я це ціную. Чесно.

- А я радий, що ти вмієш визнавати свої помилки. Лишилося навчитись їх не повторювати.

- Це найважче…

- Гаразд, друже, відпочивай сьогодні. А я піду, приведу себе до ладу та поїм. Страшенно зголоднів! До речі, машину я тобі завтра вранці прижену.

- Ага, користуйся на здоров’я.

  Кладу слухавку та плетусь на кухню. Набираю собі їдла та дістаю з холодильника банку пива. Одразу ж її відкриваю, роблю кілька ковтків. Ну а що робити, якщо в моєму арсеналі є тільки два методи зняття стресу та релаксації – або спорт, або алкоголь. Для першого варіанту зараз геть нема сили та настрою, тому залишається другий. Всідаюся на диван у вітальні та врубаю телик. Вирішую подивитися «Гру престолів» - це чудовий варіант для тих, хто хоче відволіктися від власних проблем.

  В результаті так залипаю на серіалі, що вкладаюся спати лише коли закінчую дивитись розпочатий мною раніше третій сезон. Кінцівочка там іще та, тож мій сон складно назвати нормальним. Пів ночі кручусь, мов вовчок, і лишень під ранок засинаю. Мені тільки-но починає снитися сон, як лунає дзвінок у двері. Розплющую очі, намагаючись зрозуміти, мені це наснилось, чи в двері, дійсно, дзвонили. Але дзвінок знову повторюється, підтверджуючи те, що він реальний. Плентаюся до дверей, потираючи на ходу сонні очі. Блін, кого принесло в таку ранню пору?! Дивлюся у вічко. Ну, звичайно, хто б  сумнівався! Відчиняю двері, на порозі стоїть Костя.