Розділ 37

— Це не на часі, — відповіла я, — в мене проблеми.

— Що треба? — поцікавилась вона.

— Можете перевірити очні імпланти? — попросила в нього я.

— Зараз зроблю, — прошепотіла вона.

Ріперка дістала якийсь прилад та розвела мої повіки. Трохи потовкшись на місці та перевіривши все, вона промовила:

— З імплантами все в порядку, немає слідів пошкоджень або відмов. Але вони виглядають дещо збитими, можливо ви отримали легку травму.

Я відчула полегшення, знати, що хоча б імпланти в порядку. Тепер потрібно було розібратися з тим, що відбулося з Джеєм і чому він напав на Аввадона. Я поглянула на нього.

— Що ти знаєш про те, що трапилося з Джеєм? Чому він напав на тебе? — запитала я.

Він зітхнув і замислився, перед тим як відповісти.

— Він працює на Вінтерроуза, — відповів він.

— Що?! — вигукнула я. — Це неможливо. Він не міг би...

— Його підіслали ще давно, перед тим як тобі вдруге відкоректували пам’ять,  — пояснив Аввадон.

Все в мені заплуталося. Джей, мій найближчий друг, виявився на стороні Вінтерроуза? Як це сталося?

— Чому він не розповів мені про це? — запитала я, перелякано дивлячись на нього.

— Тут можуть бути різні причини, — відповів він. — Можливо, тому, що б так його місія накрилась мідним тазом?

Мої думки крутилися в хаосі.

Як я можу повірити, що Джей працює для тих, хто був нашим ворогом?

— Що нам робити? — запитала я.

Він встав зі свого місця і повернувся до мене.

— Спершу нам потрібно з’ясувати, що Вінтерроуз знає про тебе, і що вони можуть планувати, — сказав він, виражаючи серйозність. — Потім ми знайдемо відповіді на запитання про Джея.

Я  кивнула головою, відчуваючи, що це єдиний розумний план зараз.

— Та ще одне, — продовжив він, глянувши мені в очі. — Ти повинна бути обережною. Джею може бути відомо більше, ніж тобі здається. Він може слідкувати за тобою, і ми не знаємо, що він зробить далі.

Ці слова потрясли мене. Я розуміла, що тепер мій найбільший союзник може бути, моїм найгіршим ворогом. І я не можу більше довіряти нікому.

— Я розумію, — сказала я, зітхаючи важко.

— Тобі краще трохи часу пожити в мене, — запропонував він, — щоб ми могли розробити план дій і дізнатися, що він може знати. Тут тобі буде безпечніше, поки ми не з'ясуємо всю ситуацію.

Я знову кивнула, відчуваючи, що потрібно триматися поруч з ним, принаймні наразі.

— Дякую, Аввадон, — відповіла я.

— Навіть не протестуєш, — прошепотів він, — щось не схоже на тебе.

Я усміхнулась та відвела погляд. Він акуратно взяв мене за руку та повів до свого автомобіля.

Вийшовши на паркінг я відраз помітила двох чоловіків в чорних ділових костюмах. На ременях були значки Організації. Прекрасно.

Що їм від нас потрібно?

Коли ми наблизились до них, я не чекаючи заговорила:

— Панове, що вам від нас потрібно? — поцікавилась спокійно я.

— Містере Мортімер, міс Вінтерроуз, — сказав сивий, — нам потрібно поставити вам декілька запитань.

— Ми готові відповісти на ваші запитання, — відповів Аввадон, — Про що саме ви хочете дізнатися?

— Все про ваш зв’язок з Треєм Вінтерроузом та Джеєм Волшем, — уточнив він.

— Тоді, я змушений запевнити вас, про його відсутність, — промовив Аввадон.

— Не брешіть, містере Мортімер, — наказав інший.

— Я не брешу, — відповів Аввадон. — Якби я мав щось приховувати, я б не стояв тут перед вами.

Сивий чоловік обвів нас пильним поглядом, а потім заліз правою рукою до кишені у своєму піджаку.

— Цікаво, — сказав він. — Тоді, можливо, ви знаєте, де знаходиться ваш друг Джей Волш?

— На жаль, не знаємо, — відповів Аввадон. — Він зник з наших радарів.

Сивий чоловік подивився на нас із сумнівом, а потім вийняв з кишені якусь картку.

— Ось мій контакт. Якщо ви чи ваш друг згадаєте щось важливе, будь ласка, повідомте мене негайно, — попросив спокійно він.

Я прийняла картку, промовивши слова подяки, але серце моє все ще билося так швидко, ніби воно хотіло вистрибнути з грудей.

Коли вони відійшли, Аввадон звернувся до мене.

— Нам потрібно бути обережними, — сказав він. — Вони вже знають більше, ніж потрібно.

Я засмучено кивнула.

Як тільки ми сіли в його автомобіль, я відчула, як тремтять мої руки. Що вони хочуть від нас? Чому вони так цікавляться моїм зв’язком з Джеєм і Вінтерроузом? І що станеться, якщо вони дізнаються більше?

— Тримайся, — сказав Аввадон, кладучи руку на моє плече. — Ми знайдемо вихід.

— Цього не мало статись, — прошепотіла я, — не мало…

— Я спробую все вирішити, — відповів він.

— Можеш знайти мати Пандори? — запитала в нього я.

— Так, зроблю кілька дзвінків, — погодився він. — Для чого тобі це?

— Щоб взнати, як її вбити, — промовила я.

— Це не жорстоко? — пожартував він.

— Ти ж знаєш, що Пандора і так мертва, — прошипіла я, — просто виведу її з вжитку.

— Назавжди, — уточнив він, — але що робити з твоїм татусем? В нього могли й десь клони завалятись, не боїшся, що він повернеться?

— Я не збираюсь його ліквідовувати, — пояснила я, — і тобі не рекомендую, краще нехай вирішує Організація.

— Хочеш забрати свої речі зараз чи пізніше? — поцікавився Аввадон.

— Краще зараз, візьму декілька майок, щоб не позичати твої сорочки, — відповіла йому я.

— Ні, я про те, щоб забрати всі твої речі, — промовив він.

— Для чого? — запитала в нього я.

— Я не хочу, щоб ти жила в мурашнику, — сказав він.

— Я не хочу, — прошепотіла я, — будеш тикати своїм дівчатам, а я на тебе працюю.

Заглянувши йому у вічі я помітила, що його очі знову блакитні.

— Чому в тебе вони не червоні? — поцікавилась в нього я.

Він лиш злегка усміхнувся.

Чому так складно зрозуміти його думки та дії.

— Ти говорила що любиш мій природний колір, — відповів він.