Розділ 7

— Цікаво, — промовила спокійно вона, — що хочеш знати?

— Що ви знайшли в моїй голові? — запитала роздратовано я.

— Багато чого цікавого, — відповіла холодно Дживон.

— Точніше, — наказала я.

— В тебе немає пістолета, щоб вимагати в мене відповіді, — сказала жінка.

Дживон розсміялась і продовжила:

— Ти все знаєш, — промовила вона ствердно, — залишилось лиш видалити Пандору з твоєї голови.

Пролунав гучний вибух. 

Хмари пилюки піднялись до гори, а Дживон лежала на підлозі.

Ми були закритими в цій кімнаті.

Охоронці вже були готовими ввірватись в середину.

Стиснувши зуби від неприємного тупого болю, я поглянула на Дживон, яка лежала поряд. Вона, для мене дуже несподівано виглядала беззахисною, обличчя її виражало не розгубленість, а скоріше здивування. 

— Що тут відбувається? — закричала я.

Гучний гомін та звуки ударів наче звучали зовсім в іншому світі, до якого я вже не належала. Але тут і зараз, серед хаосу, я була власницею свого долі. Охоронці наближались, і я вирішила взяти контроль над ситуацією. За кілька митей їх величезні двері почали відкриватись.

— Тобі краще швидко пояснити, що тут відбувається, Дживон. І краще без брехні, — суворо сказала я, збираючи в себе залишки рішучості.

Дживон важко вдихнула і сіла.

— Це було досить сміливо з твого боку, Ексенайт. Тобі навіть не відомо, що ти взяла на себе, — промовила вона, виглядаючи на мене ненавидними очима.

— Мене не цікавлять твої погрози. Я хочу знати всю правду, і я хочу відновити контроль над своїм життям, — відповіла я, долаючи внутрішній страх і невизначеність.

— Тобі не відвернути того, що вже відбулося. Це тільки початок, — посміхнулася Дживон, наче насолоджуючись моєю безпомічністю.

Все почервоніло.

До нас увірвалось декілька солдат Завіту.

Я встала, долаючи біль в ребрах і приготувалась до бою.

— Стримайте її! — крикнула Дживон, використовуючи цей момент, коли я відволікалась на нового противника.

Солдати Завіту рушили в мій бік, спробувавши затримати мене. Моє тіло реагувало автоматично, і я витанцьовувала між солдатами, уникаючи їхні удари та ухиляючись від кожного удару.

Дживон спостерігала за моїми рухами з надмірною впевненістю. Не зважаючи на опір, який  виявляла, вона не збиралася давати відповідей на мої запитання.

— Ексенайт, тобі не варто було втручатися в це, — промовила вона, ледь відводячи погляд від мого протистояння з солдатами.

— Мене не цікавлять твої ігри. Я хочу знати, хто я є, і чому моє життя стало цим кошмаром! — вигукнула я, пробуючи відчути слабини в її виразі обличчя.

Я стисла зуби.

Вони мене оточували.

Кожен удар відпрацьований роками. 

Я була готова знищити кожного з них.

— Ти не розумієш, Ексенайт, — сказала Дживон, піднімаючи брову. — Ти обрана. Твоє життя не може бути звичайним, і ти не можеш уникнути свого призначення.

Я відкинула волосся з обличчя, збираючи в собі останні залишки енергії. Здавалося, що кожна клітинка мого тіла готова до боротьби.

— Обрана? Я всього лиш ваш вдалий експеримент! — вигукнула я, паралельно рухаючись, відштовхуючи одного із солдатів.

Спроба вибити їх урвавшись за вихід була моєю єдиною метою. Дживон посміхалась, спокійно спостерігаючи за цим хаосом. Солдати Завіту, хоч і були важко підготовлені, були неспроможні стримати мене.

— Ти думаєш, що можеш втекти від свого призначення? — сміючись, промовила Дживон, — ти на шляху, який визначає твоє майбутнє, і ти не зможеш з нього зійти.

Мої руки рухалися швидше, ніж мої думки. Солдати стали розгублені, і я скористалась цим моментом, щоб прорватись через них. Ще крок, і опинилася за дверима, що вели в коридор.

— Зупиніть її! — скрикнула Дживон, але вже було занадто пізно.

Я швидко бігла геть звідти.

Коридор був довгим і темним, але це не викликало у мене страху. 

Добігла до ліфта і натиснула на кнопку з написом «М», щоб потрапити в метро. Сіла швидков в вагон та проїхала на автоматі кудись, вийшла на якісь станції, яка після всього видавалась до болю знайомою. 

Піднялась на поверхню і пішла кудись, за кілька хвилин опинилась біля салону ріпера та  спокійно увійшла всередину. Там було багатолюдно. Всі дивилися на мене, але це вже не хвилювало.

— Знаєш, що робиш, Ексенайт? — поцікавився один із ріперів, розпізнавши мене.

— Не повірите, але ні, — промовила я, сідаючи за один з вільних столів.

— Тоді запишу тебе на повний тех огляд, — сказав він.

— Скільки з мене? — запитала спокійно я.

— Не хвилюйся, — відповів спокійно Джей, — я зніму бабки з твого внутрішнього рахунку.

Він вказав мені рукою на двері і я пішла за ним.

В середині була біла капсула, подібна на ту, яку мала Ноут. 

Двері закрилися за мною, і я опинилася всередині капсули. Металеві датчики швидко сканували моє тіло, а потім почалася процедура технічного огляду. Ріпер увімкнув прилад, і відчула, як моє тіло обстежують від кінчиків пальців до кінчиків волосся.

Джей стояв поруч і спостерігав за процесом, маючи в руках якусь технічну дошку з дисплеєм. Вигляд його був спокійним, ніби він робив щось звичайне, але його очі при цьому трималися уважно.

— Що тут відбувається, Джей? — запитала я, коли сканування прийшло до кінця.

— В тебе тут цілий набір нових імлантів, окістя ставили ще ми, а от біонічні суглоби і повністю титанові кістки вже не наша робота, — відповів спокійно він.

— Титанові кістки? — вигукнула я здивовано, — Що за чорт?

Джей посміхнувся, але його вигляд став трошки серйознішим.

— Тебе здається добре апгрейднули, — сказав він.

Я мовчала, а він продовжував:

— Зараз ми можемо забрати частину того, що в тебе встановлено, або додати нові фічі, якщо хочеш. Тут твій вибір, — запропонував він.

— На що бабла вистачить? — запитала спокійно я.