3

Це була безсонна ніч за останні років… та за все життя своє життя я так погано не спала.

Постійно крутилася з боку набік і подовгу розглядала білу стелю.

Я ніби стояла на роздоріжжі. Що мені робити? Як правильно вчинити? Послухати голову чи серце? Але серце так голосно «стукає», що в голові просто не затримується жодна думка.

Коли мені нарешті, під ранок вдається заснути і на якийсь час провалитися у світ сновидінь, цьому блаженству не вдається тривати довго.
Я прокидаюся від наполегливого звуку дзвінка.

Хтось дуже хоче мене побачити.

Беру в руки телефон, щоб глянути якийсь зараз час і жахаюся. На годиннику практично дванадцята, а ще на дисплеї завило два повідомлення: одне від Чада, а друге від невідомого номера.

— Та йду ж! — кричу на всю кімнату, наївно вважаючи, що той хто за дверима перестане дзвонити.

Відкриваю повідомлення від Чада. Він надіслав мені геолокацію, де ввечері, ймовірно, буде наше побачення.

У другому повідомленні мене також запрошують на побачення:

«Було дуже важко, але все ж мені вдалося роздобути твій номер. Довелося твоїй подружці робити тату безплатно. Я чекатиму на тебе сьогодні…».

Пробігаюсь очима по незнайомій адресі та здригаюся, бо на екрані з'являється фотографія Кім.

Чорт!

— Якщо ти зараз мені не відчиниш двері, я викличу слюсарів і поміняю замки. І ключі тобі, не віддам! Ти мене зрозуміла? — репетує в слухавку сестра, не встигнувши я, відповісти на дзвінок.

— Іду вже!

Ось хто там намагається прорватися до мене. Це Кімберлі. Сповзаю з ліжка і плетусь до дверей. Відкриваю:

— Кристал! — на мене летить мій чотирирічний племінник і зносить з ніг.

— Ти знову забула про приїзд своєї коханої сестрички? — з високо задертим підборіддям, Кімберлі заходить до моєї скромного життя. Моя квартира відразу здається якоюсь діркою на її фоні. Зовсім не доречна її останньої колекції Гуччі, яка одягнена на сестрі. — Коли ти з'їдеш з цього смітника? У вас у під'їзді жахливо смердить. Там може хтось вже помер, а ви й не знаєте? Ви пройдіть квартирами про всяк випадок.

— І тобі привіт, сестро!

— Не чекай від мене люб'язності, як ти могла забути про мій приїзд?

— Джеку, яким ти став великим! Ти вранці куштуєш  кашу для супер героїв?

— Звісно, ​​виріс! Якби тітка частіше бачилася зі своїм племінником, вона б не ставила таких ідіотських питань.

— Ти чого таке стерво? Яка муха тебе вкусила?

— Давай, одягайся! Я не збираюся тут стирчати та просочуватись цими жахливими запахами з під'їзду. Ми з Джеком на тебе чекатимемо внизу. Там начебто непоганий французький ресторан через дорогу.

Цілую племінника в щоку і підводжуся. У під'їзді справді чимось смердить. Потрібно зачинити двері.

— Стоп! Замри! Це що у тебе на ребрах? — з жахом вимовляє сестра. — Це що, татуювання?

Швидко оглядаю себе і розумію, що забула переодягнути топ. У чому спала, у тому й вискочила до Кім. Тату під ребрами видно чітко через прозорий пластир.

— Так, це татуювання. Ти навіть не уявляєш, хто мені його набив.

***

— То Майкл Торес живе з тобою в одному місті вже три роки, і ти тільки вчора про це дізналася? — задумливо вимовляє Кім, дивлячись на дитячу зону, де грає точна копія її чоловіка. До речі, Кім вийшла заміж за того чоловіка на десять років старшого за неї. Професор, виявився ідеальним чоловіком та батьком.

Ми близько години сиділи у цьому ресторані. Переді мною досі стоїть салат, який я досі не скуштувала, перед Кім, до речі, теж. Офіціант вже підходив і цікавився, чи нам подобається? Бідний.

Схоже, з боку виглядає, що ми чимось незадоволені.
Це не правда. Просто Кім теж у шоці, як різко повернуло моє життя не в той бік.

— А Чад запрошує тебе з'їхатися… мені до речі не подобається Чад, точніше, що через його доньку ти зовсім забуваєш про племінника.

— Неправда, Кім. Просто ми з Джеком у різних містах.

— Могла б повернутися до Флориди. — Ображено заявляє.

— Ні!

— Ти не поверталася через Тореса, але дивися, як усе обернулося.

— Не лише через Тореса…

Я у огидних стосунках зі своїми батьками. І не збираюся поки що нічого з цим робити. З кожним роком прірва між нами лише зростає. Особливо між мною та мамою. Але я не бачу сенсу щось міняти. В нас різні погляди на життя.

— І що ти робитимеш із цим? — Кім починає тарабанити пальцями по стільниці.

— Я не знаю, — схиляю голову і починаю розтирати віскі. Голова гуде.

— Якщо відкинути мою образу на Чада, він начебто непоганий хлопець, — Кім відводить погляд, і я розумію, що це означає.

Цей рух означає: «Не роби дурниць, Чад хороший малий і все одно, що в тебе немає до нього почуттів. За те він не завдасть тобі болю. Але чи зможеш ти прожити все життя з некоханою людиною, знаючи, що любов твого життя від тебе на відстані руки?».

Вголос Кімберлі, звичайно, цього не каже. Нам вже давно не по вісімнадцять. І в нас немає всього життя попереду, щоб робити помилки. Зараз саме час думати головою, і не час приймати безглузде рішення.

Думай головою, Кристале!

— Як справи в Алекса? – вирішую змінити тему. Я вдячна сестрі, що вона вислухала мене, але ніхто крім мене не зможе розв'язувати проблему.

А в чому, власне, проблема? Моє серце вирішило звести мене з розуму?

Як тільки з'явився Майкл Торрес, я нарешті змогла зітхнути по-справжньому, хоч і складно в цьому зізнатися навіть собі.

— В Алекса все по-старому. Нежонатий красень, не збирається радувати матусю онуками. — Пирхає вона. — З теми не з'їжджай!

— Ну, а що тут говорити. Думаєш, якби в мене не було сумнівів, я б ділилася з тобою своїми переживаннями?

— Так, ти на емоціях навіть татуювання набила! З глузду з'їхати!

Кім замовкає. Вивчає мене трохи примруженим поглядом і підсувається до тарілки. Нарешті починає їсти свій салат.

— Я тобі так скажу, — знизує худенькими плечима. — Жодний здоровий глузд не допоможе тобі, коли серце взяло тебе до полону. Я ніколи у житті не проміняла б наші з Меттом «американські гірки» на тиху гавань. Наша любов пройшла безліч перешкод, про які навіть тобі невідомо, але це ніщо в порівнянні з тим, до чого це призвело. Я щаслива! Цього достатньо.