Кристал
Стоячи в шкільній їдальні, чекаючи своєї черги я намагалася зрозуміти: що, чорт забирай, відбувається? Де я повернула не в той бік, що опинилася в цьому дурнуватому становищі? Не так я собі уявляла перший день у новій школі, і не таку реакцію я хотіла побачити від Майка. Він утік. Втік, чорт забирай!
Я хотіла зробити йому сюрприз, а все це перетворилося на незрозуміло що. Я почуваюсь огидно. Огидно та самотньо.
Я сподівалася Майкл зрадіє моєму переїзду. Тепер ми зможемо бути разом мешкаючи в одному місті, відвідуючи одну школу. Тепер відстань нам не завадить.
Виявилося, не зрадів.
Мені зараз дуже хочеться повернути час. Щоб ніколи в житті батькам не спадала на думку ідея переїжджати до Дестіна.
— Кристал? Це правда, ти? — позаду лунає знайомий голос і я відразу ж обертаюся на нього.
Через натовп голодний учнів до мене пробирається Тайлер.Той, з ким на думку деяких, я не повинна спілкуватися. Але Тайлер єдина знайома людина серед тих, які скрізь миготять своїми вороже налаштованих обличчями, тому посміхнувшись, я мало не стрибаю йому на шию. І я не жартую про вороже налаштовані обличчя, таке почуття ніби тут свідомо не люблять новеньких. На мене всі дивляться, так ніби я прокажена.
— Це правда я! — весело вигукую.
— Яким вітром тебе занесло? — вигинаючи брову, зупиняється поряд.
— Тепер я живу тут. Ми нещодавно переїхали до Дестіну.
Мені здається, чи Тайлер змінився? Його волосся стало ще світлішим та трохи довшим, шкіра смугліша, посмішка яскравіша. І начебто він став вищим.
Мотаю головою. Я не повинна бути надто привітною з ним, навіть попри те, що Майк повівся сьогодні як повний придурок. Він навіть не привітався зі мною…
— Це чудова новина! — радісно підсумовує Тайлер. — Можу допомогти освоїтися. Яка в тебе наступна пара?
— Англійська література.
— Супер, у мене теж! До речі, тут дуже смачна риба та овочі завжди свіжі. А ось м'ясо, я не радив би брати.
Тайлер простежує за моїм поглядом, що уткнувся в шматок смаженого стейка і по-дружньому попереджає.
Так. Саме по-дружньому. Думаю Тайлер зможе стати мені добрим другом у зв’язку з нинішнім становищем.
Роблю замовлення опираючись на пораду хлопця і ще прошу коробку соку, яку відразу відкриваю і починаю пити.
Тайлер теж замовляє їжу і веде мене до далекого столика, де сидять ще двоє: дівчина та хлопець. На вигляд вони схожі на тих, кого називають «ботаніки», але з часом ці двоє зіграють дуже важливу роль у моєму шкільному, та й повсякденному житті.
Тоді в перший навчальний день, я й уявити не могла що, потрапила в справжнє зміїне гніздо, що кишить найогиднішими тварями, а зіткнення з головною з них відбудеться через:
Один…
Два…
Три.
— Вітаю! — переді мною з'являється усміхнена дівчина в дуже стильному одязі. — Ти новенька, так? Ми ще не знайомі. Мене звуть Рейчел.
— Ти теж ніби новенька, — намагаюся обійти її, але дівчина навмисне мене не пускає.
Не треба бути вундеркіндом, щоб зрозуміти, хто вона. Потрібно просто скласти два плюс два. Це я зробила ще в класі.
Це та сама Рейчел, яка розбила серце Майклу. Я це зрозуміла з перших секунд, як вони зустрілися поглядами. Найкращими подругами нам точно не стати. То чого вона хоче від мене? Якщо тільки… вона не знає, хто я. Що я дівчина Майка, якщо звісно між нами залишилися якісь стосунки.
— Помиляєшся, я не новенька! — сяє очима і наближається до мене. Помічаю в її руках картонний стаканчик з кавою, такі можна взяти трохи ліворуч від стрічки роздачі їжі. Але хто в здоровому глузді питиме гарячу каву в таку спеку?
— А ось ти новенька. Новеньких у нас не шанують!
Вона незграбно подається в перед і вміст її склянки обпалює мої груди, назавжди знищуючи мою улюблену блузу.
Ах, ти погань!
— Ой, — театрально прикривши рот долонею, вона розгублено моргає: — Як це могло статися? Я така неуважна.
.
Хапаю повітря ротом та двома пальцями намагаюся відліпити від себе гарячу тканину, яка мало не в'їдається у шкіру. Бридко.
Я зараз цій паскуді все фарбоване волосся повидираю, ось же змія!
Цікаво, якщо я почну бійку, мене миттєво викинуть зі школи чи лише усунуть від занять на три дні?
— Я тобі зараз виколупаю очі! — кидаюся на неї, але мене тягне назад чиясь рука, що опустилася на плече.
Я була готова вивернути тацю їй на голову. Навіщо Тайлер мене зупиняє?
— Вибач, що зіпсувала твій перший день у школі, — Рейчел продовжує грати свою роль, нервуючи мене.
— Так очі розплющ і дивись куди йдеш! — за мене заступається Тайлер і забравши з моїх рук тацю, шепоче: — Ідемо до вбиральні.
Тут не допоможе ні вбиральня, ні пральна машина, ні хімчистка. Тут допоможе лопата та ліс у нічний час доби. Ні того, ні іншого в мене на жаль немає. За то з’явилося стійке відчуття, що не стати нам подругами з цією змією. Це вперше і востаннє, коли Рейчел перейшла мені дорогу.
Витягаю низ зіпсованої блузки з джинсів та розстібаю нижні ґудзики. Завертаю краї, зав'язуючи під грудьми вузол. Виходить непоганий топ.
У мене чудова постать та плоский живіт. Соромитися нема чого. Так, занадто відверто, але все ж краще, ніж ходити з величезною чорною плямою на блузці. Дякую, що хоч якимось чином, джинси залишилися неушкодженими.
— Давай вже сядемо десь! — кидаю Тайлеру, ловлячи його здивований погляд.
Так. Чоловічій половині сподобалася трансформація моєї блузки, але я вирішила ігнорувати свисти та провокаційні вигуки. Нехай підбирають свою слину та продовжують жувати ланч.
— Містер Томсон тебе вб'є! — виразно поправивши окуляри, вимовляє дівчина навпроти. Ми з Тайлером нарешті дійшли до його друзів, до яких прямували, поки я не зіткнулася з дурною Рейчел.
— Хто такий містер Томсон? — не розуміючи дивлюся на неї.
— Це детектор школи, — відповідає хлопець, що сидить поруч. — Ти з Місяця впала?
— Та ні. З Пенсаколи перевелася. — Іронічно хмикаю.
#4146 в Любовні романи
#1934 в Сучасний любовний роман
#539 в Молодіжна проза
Відредаговано: 11.12.2023