4

— А ви справді розкопуєте справжніх мамонтів? А кістки драконів вам траплялися? — Кімберлі, захоплена розповідями моїх батьків про експедицію, забуває про свій десерт і підперши голову руками, уважно дивиться на мого батька.

Ми з Алексом одночасно намагаємося стримати сміх, тому що вона настільки щиро поставила питання, що здається, ніби сестра справді вірить в існування драконів.

— Чого ти смієшся? — Кім невдоволено штовхає брата в плече.

— Тому, що дракони існують лише у відеоіграх!  — вибухає сміхом Алекс.

— Справді? — сестра переводить шокований погляд на мого батька.

— Скоріше за все так, — стримано промовляє тато. — Нам за багато років розкопок ще жоден дракон не попався, а мамонтів кілька штук вдалося розкопати.  Це правда.

— Кім, люба, достатньо втомлювати наших гостей розмовами, — втручається Том, — я думаю Бену та Анабель хочеться відпочити перед завтрашнім від'їздом. А Кристал ще знадобиться твоя допомога у збиранні речей.

Тепер моя черга здивовано дивитись на батьків.

— Як це? — стурбовано питаю. — Ми завтра їдемо додому?

Ми не можемо поїхати завтра. Літо ще не скінчилося. У мене цілий місяць у запасі. Я ще не помирилася з Майком. Ми ще не вирішили, як нам бути далі. Я не можу поїхати завтра!

— Так, донечко. Настав час їхати додому, – відповідає мама. — Я сподіваюся тобі сподобалося це літо?

— Так, дуже. Але ж воно ще не закінчилося.

— Кім та Алексу час готуватися до нового навчального року у новому закладі. Тебе також чекає випускний клас. Думаю, достатньо користуватися добротою тітки та дядька.

— Дурниці, Анабель! Кристал чудово вихована дівчина. Жодних проблем з нею не було. Якщо вона хоче, може ще кілька тижнів погостювати у нас. Кім та Алекс будуть тільки раді. Адже так? Тим паче у неї тут з'явилися нові друзі. Не гарно буде поїхати не сказав ані слова. — Заступається за мене Шейла.

— Дякую, люба! — безапеляційно вимовляє мама, — але ми завтра до обіду поїдемо. — Усміхається. — До речі, я маю питання щодо тієї справи, яку ми позавчора обговорювали. Чи можемо ще раз обговорити деталі?

У мене у скронях починає пульсувати. Серце гулко стукає в грудях. Я пропускаю завуальовані слова матері та тільки бачу, як дорослі вчотирьох підіймаються та кудись йдуть. Мене хвилюють інші питання, відповіді на які я не можу знайти. Так швидко я нічого не зможу вирішити. Від цього мене накриває істерика.

— Кріс, — рука Алекса торкається мого зап'ястя привертаючи увагу. — Нам треба поговорити з тобою. — Він зиркає на сестру.

У цей момент Кім втрачає інтерес до всього що відбувається навкруги, і уткнувшись обличчям у дисплей телефону, йде.

— З приводу того, що сталося. Те, що ти бачила тоді…

Алекс починає говорити про те, що я нібито не так зрозуміла все. Щоб я не тріпалася язиком, бо це може призвести до поганих наслідків.

Половина його слів проходить повз мене. Тому, що я надто переймаюся своїми власними проблемами.  Мені ще доведеться розв'язувати стільки питань. Мені терміново треба поговорити із Майком. Я не можу їхати залишивши все як є. Я люблю його, і він повинен про це знати. Нехай навіть Майк не захоче мене вислухати, я все одно примушу це зробити.

— Слухай, Алексе! — обриваю його довгий монолог.  — Мені абсолютно байдуже, що діється у твоєму особистому житті. І звичайно ж я не стану балакати про побачене. Але в мене буде до тебе одне прохання. Це багато для мене означає. Будь ласка, допоможи мені сьогодні вночі втекти не поміченою з дому.

Моя втеча не вдалася. Вона з тріском провалився, коли на вулиці я зіткнулася з батьком. Це було настільки несподівано, що я аж скрикнула, врізавшись у темну постать на задньому дворі біля басейну.

— Що ти тут робиш? — приклавши долоні до грудей, намагаюся заспокоїти серце, що швидко б'ється.

— Те ж питання, дочко! Здається, двадцять хвилин тому, ти всім заявила, що йдеш спати.

— Не спиться. Вирішила свіжим повітрям подихати.

— Це більше схоже на втечу! — киває на моє сіре худі та прикрите капюшоном волосся.

— Тату, мені треба терміново поговорити з однією людиною. Це недалеко. Я не довго.

— До завтра не потерпить?

— Ні! — різко відповідаю, мало не притупивши ногою.

— Я мушу про це турбуватися?

— Ні!

Принаймні, я так вважаю. Майк мені нічого не зробить. Максимум — виставить через вікно, яким я планую пробратися до нього.

— Тату, я лише на пару годин… — жалібно благаю.

— До Майка?

— Так. Я хочу попросити вибачення.

Трохи подумавши, батько підтискає губи:

— У тебе дві години і якщо не прийдеш, мені доведеться відвідати містера і місис Торрес.

— Торес тільки Майк, його батьки розлученні.  — Швидко промовляю і мчу до темної ділянки дороги, де можна проскочити непоміченою.

Тепер, успіх безперечно має бути на моєму боці. Алекс сказав кімната Майка знаходиться на першому поверсі, тому обійшовши будинок, я швидко знаходжу його вікно.

У кімнаті темно, тільки світло від мобільного телефону освітлює обличчя хлопця.

Він сидить на ліжку, уткнувшись у телефон. На голові в нього навушники. Тому, він не помічає, як я пробираюся до нього в кімнату через відчинене вікно.

— Що ти тут робиш? — Майкл сіпається нарешті побачивши мене. Стягує з голови навушники та коситься на двері.

— Прийшла поговорити, — шепотом відповідаю, невпевнено переступаючи з ноги на ногу.

Може, даремно я сюди прийшла?

Моя колишня впевненість, тане як морозиво спекотним літнім днем. Тепер мені страшно і всі мої слова, що крутяться в голові, здаються дурними доказами.

— Ти з глузду з'їхала?

Швидше за все так, ніж ні.

— Майку, послухай мене, — роблю до нього крок.  Майкл вимикає телефон, і ми опиняємось у повній темряві. Так навіть краще. Я б не змогла висловити всі свої думки, бачачи, як він дивиться на мене. — Я прийшла сюди перепросити. Ти правий! Я дурна істеричка. Я не хочу, щоб між нами ось так все закінчувалося.