8

Коли, зайшовши у свою кімнату, я бачу похмуру тінь на своєму ліжку, я відчуваю якесь задоволення. У районі сонячного сплетення солодко ниє, але я розумію, що не вийде нічого доброго з нашої розмови.

Наплювавши на всі манери та правила пристойності, Майк сидить у моїй кімнаті, дивлячись на свої білі кросівки. Вдаряє носком об носок. З нього ніби стирчать невидимі голки злість. Доторкнися — обов'язково буде боляче.

— Ми будемо з’ясовувати стосунки? — тихо вимовляю я спершись на дерев'яну поверхню.

Майк смикає головою, ковзаючи по мені похмурим поглядом:

— А як хочеш ти?

— Я хочу, щоб ти мене вислухав, а потім зробив висновки! — продовжую стояти біля дверей. Якесь шосте почуття підказує мені, що саме зараз небезпечно скорочувати відстань між нами.

— Говори! — Майк теж залишається сидіти на своєму місці, продовжуючи уважно дивитися на мене.

— Я злякалася, зрозуміло? — трохи голосно починаю я, але потім беру емоції під контроль, що не скажеш про Майкла. Його губи перетворюються на тонку лінію, а погляд потемнів. Але він також продовжує терпляче мовчати, чекаю коли я продовжу. І я продовжую:

— Після того, як ти виграв панду, мене охопило дивне почуття, що все незабаром закінчиться. Закінчиться літо, і я поїду додому. Я злякалася, що ми не зможемо зустрічатися на відстані, а я вже до тебе дуже звикла, якщо не сказати більшого. Я злякалася того, що буде потім, і це захопило мене. А щодо Тайлера... з ним я пішла тільки для того, щоб сказати прямо про те, що ми більше не буде спілкуватися і бачитися. Я сказала йому, що обрала тебе.

На цих словах Майк підіймає з ліжка та починає повільно рухатися у мій бік.

— Ти спеціально мені все це кажеш?

— Ні! — притискаюсь сильніше до прохолодного дерева. — Це правда. Я говорю про те, що відчуваю.

— І як на це відреагував дорогоцінний Тайлер?

— Дуже дивно. Після чого мені зовсім перехотілося будь-коли перетинатися з ним.

— А зі мною? Я теж дуже дивний.

У мене перехоплює подих від його близькості. Хлопець нависає високою тінню, змушуючи прискорено битися серце. Облизую пересохлі губи та підіймаю голову вгору.

— Я тобі довіряю.

— Даремно.

Його рука лягає на мою талію і легенько смикає на себе. Я упираюся в його торс, потопаючи в улюбленому запаху. Його очі небезпечно мерехтять. В них бачиться крапля божевілля та рішучість.

— Я не хочу тебе ні з ким ділити, — починає він, а я як завожена дивлюся як ворушаться його губи. — Я власник і якщо тобі складно з цим змиритися прожени мене прямо зараз! Мені піти?

— Ні! — мотаю головою.

— Ти впевнена?

— Так.

— Добре. Тоді продовжу… Нерозумно думати, що буде через півтора місяця, перекреслюючи все те, що відбувається зараз. Завтра може і не настати, а ти забула насолодитись тим, що відбувається сьогодні.

— Звідки ти розумний? — виривається з мене.
Майк сміється і його пальці на моїй талії оживають.

— Ти навіть уявити собі не можеш яким учителем може бути життя.

Хлопець замовкає та його погляд змінюється. Стає проникливим. Він обережно пестить моє обличчя. Схоже, не тільки на мене діє наша близькість.

— Я… хочу… щось спробувати, — із запинкою хрипко вимовляє він. Його рука опускається на поперек, а серце моє завмирає. Майк шумно ковтає.

По тілу розсипаються мурашки, коли його пальці іншої руки спускають тонку бретельку мого літнього сарафана.

— Можна? — дивиться прямо у вічі.

— Так! — шепочу, захлинаючись емоціями.

Він дивиться на мене так, ніби я найдорожча у світі річ. Його пальці ніжно торкаються моєї шкіри, досліджуючи. У голові з'являється думка, що він незнайомий з фізичною близькістю так само як і я. Мені подобається так думати. Думати, що я в нього перша, як і він у мене.

— У тебе були стосунки? Серйозні стосунки? — тихо питаю.

Майк підминає на мене туманний погляд й мотає головою.

— Ні. Мені це було не цікаво.

— Що змінилося?

— З'явилася ти...

Позаду мене роздаються три гучні удари. Тому що я перебуваю близько до дверей, я відчуваю їх на власній шкірі. Перелякано глянувши на Майка, я завмираю в його руках.

— Кріс, ти не спиш? — чується голос Алекса. — Хотів поговорити з тобою.

— Це Алекс, — розгублено шепочу. — Матінко!

— Чш-ш-ш... — Майк прикладає палець до моїх губ і швидко торкається своїми губами мого плеча. Повертає назад тонку бретельку.

— Ти маєш сховатися. Іди у ванну! Алекс уб'є нас, якщо побачить удвох.

— Добре! — шепоче мені у відповідь і ховається за дверима ванної кімнати.

— Алексе, почекай хвилину! — вигукую не своїм голосом, намагаючись взяти себе до рук. Упорядковую сукню і старанно кілька разів гладжу по волоссю. Швидко підбігаю до дверей, за якими причаївся Майк, типу я була у ванній і вимовляю: — Заходь!

Алекс безшумно відчиняє двері та заходить. Слідкує як я сідаю на ліжко та проходить до письмового столу, де займає стілець.

— Ти не спала?

— Ні. Недавно прийшла. Руки мила.

— Ясно, — заламує пальці, і відводить погляд. Якби я його не знала, подумала б що він теж нервує. — Я хотів поговорити з тобою.

— Про що? — непомітно дивлюсь на двері за якими ховається Майк.

Звичайно ж я знаю про що він хоче зі мною поговорити. Але дурна надія наполегливо вірить, що брат прийшов побажати мені доброї ночі.

— Про Майкла і тебе...

— Пробач мені, Алексе, — підтискаю під себе ноги, зручніше сідаючи. — Але тобі не здається, що це не твоя справа?

— Якби ти вибрала когось, хто не є моїм близьким другом — це сто відсотків була б не моя справа, а так… вже пробач. Коли ви посваритеся, мені доведеться вибирати між вами, а я не хочу цього робити. Здається, я про це казав.

Його прозоро-блакитні очі набувають відтінку грозової хмари. Він злиться і цим злить мене.

— Ти можеш не переживати Алекс. Я скоро поїду звідси і тобі не доведеться вибирати. А якщо раптом таке станеться, будь ласка — вибирай свого найкращого друга. Я не потребую опіки або нагляду. Ти вже другий за сьогодні хто заявляє, що мені потрібно триматися від Майка якомога далі…