5

— Кім спуститься коли подадуть десерт! — опустившись на свій стілець, оголошую Шейле.

— З нею все гаразд?

— Так. Їй погіршало. Сказала хоче полежати.

Мій погляд перемикається на Годдарда, який уважно стежить за Майком, що прийшов.

Майк займає свій стілець та кладе руку на спинку мого стільця. Підморгує Алексу.

Все добре! — знов ці переглядки.

Брат трохи розслабившись, відкидається на спинку стільця, тягнеться за телефоном.

Я повертаюсь до Майка і безшумно шепочу «дякую». У відповідь він хитро посміхається та шепоче: Я запам’ятав.

…

Як ні в чому не бувало, Кім спускається до столу, коли Шейла подає десерт.  Швидше за все після сьогоднішньої вечері на моїй голові з'являться перші сиві волоски, бо якби сестра обдурила мене, я б померла від страху. Від майбутньої розмови з її сім'єю, особливо з Алексом.

— Я бачу тобі легше? — Шейла дбайливо гладить по голові дочку та опускає навпроти тарілку з фірмовими ласощами.

— Так, мамо! Мені набагато легше. Мені допомогла пігулка!

Серйозно? Одна пігулка й все? Тільки сліпий не побачить, як Кімберлі світиться від щастя. Таке відчуття, ніби там була не одна пігулка, а ціла пачка. Але не у знеболювальному справа. Схоже, її побачення пройшло чудово.

За сестру я не можу порадіти. У мене трохи серцевого нападу не трапилося поки її не було. Кім не вдасться так просто вийти із цієї ситуації. Тривалу бесіду з безліччю моралі — я обіцяю.

Після того як закінчилася вечеря та гості пішли додому, я вдерлася до кімнати сестри для втілення у реальність свої думки.

— Я вб'ю тебе! Ти хоч уявляєш, через що мені довелося пройти, поки ти там розважалася з містером Незнайомцем?

— Чого ти гарчиш! Все пройшло відмінно! — незворушно відповіла вона.

— Це дивлячись з якого боку. З мого боку, все пройшло жахливо! Я більше не братиму участь у цьому! Не сподівайся на мене у наступний раз.

— Більше не треба! Я не попрошу тебе прикрити мене знов, — мрійливо заплющивши очі, Кім палає на ліжко. — Ми завтра знову зустрічаємося з ним.  Я на ярмарку. Там буде багатолюдно і я з легкістю загублюся, а твої нервові клітини залишаться у безпеці.

— Я так розумію Метт не виявився дурнем? Чи від його чарівності твій радар зламався? — складаю руки на грудях. Мене дратує її незворушність. Як так можна?

— Він виявився ідеальним. Доросла, розсудлива людина.

Доросла… мене мало насторожити це слово, але на жаль через надлишок емоцій воно пролетіло повз мене.

— Я дуже рада! — невдоволено буркаю та розвертаюсь до дверей. — До речі, мені довелося розповісти усе Майклові.

— Що? — Кім підривається з ліжка та дивиться на мене своїми величезними очима. — Навіщо?

— Тому, що він пішов за мною, коли твоя мама запідозрила щось недобре.

— Він тепер усе розповість братові.

— Він пообіцяв мовчати.

— Ти віриш йому? Не будь ідіоткою!  Вони найкращі друзі та все одне одному повідомляють. Дідько! Я вляпалася. Дякую тобі!

— Ти з глузду з'їхала? Ти провертаєш небезпечну авантюру, а винна я? — не давши можливості відповісти я вийшла з її кімнати, грюкнувши за собою дверима.

Зайшовши до своєї кімнати, я не одразу помітила непроханого гостя, який лежав на моєму ліжку та копався в ноутбуці. Тихо лаючи Кім я зняла з себе сьогоднішнє вбрання та побрела до ванної кімнати.

Прийнявши душ, переодягнувшись та почистивши зуби я трохи прийшла до тями. Все-таки це її життя... Нехай Кім творить із ним все, що заманеться. Я більше жодного слова не скажу їй і брати участь у цьому не буду.  Мені власних проблем вистачає. До речі про проблеми…

Вийшовши з ванної, я натрапила на зелені очі. Майк сидів на моєму ліжку одягнений точно як був на вечері.  Тільки зараз його волосся неохайно стирчало в різні боки.

На його губах грала легка усмішка, а погляд дряпав мою шкіру.

— Як довго ти тут? — із запинкою тихо питаю я. Так тихо, що, здається, він нічого не почув. Моє обличчя багряніє, від усвідомлення, що у ванну я пішла в одній спідній білизні.

— Досить довго, — усмішка стає ще ширшою.

— І навіщо ти тут?

— Подивимося разом фільм?

Стримано наближаюсь до хлопця та зупиняюся, коли мої коліна врізаються у ліжко. Майк, відкинувшись на подушки, чудово вмостився на моєму ліжку не відчуваючи сорому. На відміну від мене.  Я зараз згорю від нього. Хлопець міг побачити мене на шляху до ванної кімнати…

— Як ти сюди потрапив? Ти ж пішов до дому?

— Через вікно, — киває. — Як і у вчора.

Незрячим поглядом дивлюся на вікно незмозі підібрати слів, щоб виставити його з моєї кімнати. Слова відсутні швидше за все тому, що більша частина мене дуже рада, що Майкл опинився тут. Але я була б не я, якби не почала зухвальства.

— А в тебе хіба немає планів на вечір? Алекс з Ендрю збиралися на пляж. Я думала, ви разом підете.

— Досить закидати мене дурними питаннями та нарешті, лягай поруч. — Майк кілька разів плескає рукою поруч із собою, вказуючи куди саме я маю лягти. — Я вибрав жахіття, ти не проти?

Трохи сумніваючись, я все ж таки залажу на ліжко.

Дідько! Треба було зачинити двері!  Якщо хтось побачить нас разом – бути біді. Я і так на волосину від глобального краху.

Під пильним наглядом хлопця я підходжу до дверей та клацаю замком, відгороджуючи нас від цілого світу.  Можливо, я пошкодую про це, але це буде згодом.

— Я терпіти не можу жахіття! — відповідаю на запитання Майка. Заплітаю мокре волосся у тугу косу та сідаю поряд. — Мені стане страшно і тобі доведеться заспокоювати мене, а можливо провести всю ніч поряд, бо я не зможу заснути. Боятимуся навіть власної тіні.

— На це й розраховано, — посміхається хлопець, запускаючи фільм. — А ще, сподіваюся, ти від страху почнеш лізти обійматися.

Дивлюся на нього і не впізнаю. Хто цей хлопець? І коли повернеться той грубіян?

— Чому ти такий милий? Ти щось задумав? — Не можу стримати свою цікавість.

— Звісно, ​​задумав!