3

Майк дбайливо підтримує мене, допомагаючи спуститися на м'який зелений газон. Я до кінця не розумію, який дивний порив спонукає мене погодитися на його пропозицію.

Якщо мої батьки дізнаються що я плуталася пізно  вночі з поганим хлопцем, вони мене вб'ють. А Алекс взагалі відмовиться зі мною говорити. Адже брат попереджав мене не зв'язуватися з Майком.  Яким Алекс буває у поривах гніву, я вже зрозуміла. Кім досі страждає через свою провину.

Не давши собі жодних розумних пояснень, я все одно слідую за Майком. Хоча вже знаю, що пошкодую про свою витівку.

— Нам ще довго йти? — холодне нічне повітря дряпає незахищену шкіру рук і я машинально розтираю їх, щоб хоч якось зігрітися.

За мить, мені на плечі падає джинсова куртка, огортаючи теплом та запахом попереднього господаря. Це Майк знав з себе верхній одяг та накинув його на мене.

— А ти? Ти не замерзнеш? — від подиву я зупиняюсь. Не чекала я від нього подібного жесту доброї волі. Я взагалі не очікую від нього нічого. Усі мої очікування розбиваються об міцну стіну його неочікуваної поведінки. Але варто віддати належне, Майк не припиняє дивувати мене. 

— Ні, — коротко відповідає та обганяє мене на кілька кроків.

Дивлюся на його спину обтягнуту подовженою сірою футболкою та вкотре дивуюсь його зросту. Майк вищий за мене на дві голови, напевно ...

— Між мною та тим хлопцем, який мене провів сьогодні додому, нічого немає. — Раптом відчуваю гостру потребу виправдатися.

— Ти думаєш мені не все одно? — хлопець коротко дивиться на мене через плече.

— Якщо тобі все одно, то навіщо все це? Навіщо ми зараз йдемо удвох нічним містом, розуміючи що нам обом влетить за це?

— Я думав, ти безстрашна, — сміється.  

— Гей, — підбігаю до нього та хапаю за руку, змушуючи подивитися на мене. — Не годиться повертатися спиною, коли з тобою розмовляють.

— А так годиться? — Майк опускається до рівня мого обличчя. Його подих обпалює губи.

— У яку гру ти граєш? — як заворожена, дивлюся на його злегка прочинені губи.

— У свою власну. Не подобається?

— Може, розкажеш правила?

— Все просто — хай тобою керують відчуття.

Майк розриває наш зоровий контакт, але руку не відпускає. Переплітає наші пальці та йде вперед. А я повільно тлію. Божеволію.

У мене таке вперше. Щоб ось так, на межі. Я звикла завжди усе тримати під контролем, але з цим хлопцем не виходить. Знаходитися поряд з ним, це як блукати хиткими пісками. Тебе затягує. Особливо коли він такий милий. Але що буде пізніше, коли від його милої поведінки не залишається й сліду?

— Ми прийшли! — Майк тягне мене вправо. Ми виходимо на відкритий зелений майданчик, де вдалині видніється затока. — Тут завжди дуже гарні заходи сонця, а у таку ясну ніч дуже добре видно зірки.

Ми доходимо до альтанки, яка самотньою спорудою розташувалася вдалині та у прямому сенсі залишаємось віч-на-віч. В окрузі немає будинків, немає ліхтарів, немає людей... Тільки ми й тихий шелест води затоки.

— Тут так спокійно...

— Подобається?

— Дуже, — дивлюсь на хлопця. — Ти, мабуть, змерз? — знімаю з себе його куртку.

— Залиш собі, — Майк тягнеться до мого волосся та стягує гумку що тримала моє волосся. Світлі пасма падають неслухняним каскадом мені на плечі. — Так краще. Мені дуже хочеться тебе поцілувати. Можна?

Як перестати тонути в його очах? Зараз я маю відштовхнути його від себе і згадати ким він є насправді. Він поганий хлопець, від якого я повинна тримати якнайдалі. Але замість цього, я стаю навшпиньки і якісь невидимі нитки притягують мене до нього. Чарівність набирає свої оберти. Відбувається справжній вибух, коли наші губи стикаються. Я відчуваю його гаряче дихання. Його нетерплячі руки відривають мене від землі та всаджують на дерев'яну перекладину. Так ми з ним стаємо майже одного зросту.

Він близько. Наші тіла притиснуті одне до одного.  Усередині мене закручуються невідомі емоції.
Я не хочу думати, що це все чергова гра. Я не стерплю цього… Тому просто спускаю усе на гальмах та дозволяю собі трохи більше…

Він казав підкоритися емоціям? Щоб вони керували мною? Так ось я повністю віддаюся їм.

Мої пальці ковзають по його шиї, коли його, знаходять відкриті ділянки шкіри та пестять. Кожен дотик рук цього неправильного хлопця віддається дрібними розрядами. Я ніколи не відчувала такого.  Було б дуже нерозумно не випробувати такого хоч раз у житті ці відчуття.

Майк коктейль із найсуперечливіших емоцій та вчинків. Я — дуже запальна. Нам не можна бути разом. Наш зв'язок може знищити нас. Хіба можна встояти перед відчуттям, коли двоє закоханих залишилися наодинці?

Закоханість – це гучне слово. Але я не можу стверджувати, що між нами зараз нічого не відбувається.  У зв'язку зі своєю юністю та недосвідченістю, я не можу знайти правильного слова, що означає те, що відбувається між нами. Можливо це справжня пристрасть…

— Ти знову будеш знущатися з мене? — відірвавшись від нього, починаю приходити до тями. Його руки досі ніжно торкаються моєї спини. Від цього по тілу розсипаються мурахи.

— Якщо ти мене дратуватимеш своєю поведінкою! — відверто заявляє Майк.

— Якою має бути моя поведінка?

— Слухняною!

***
Мій настрій сьогодні можна позначити лише одним словом — відмінний.

Після вчорашніх нічних пригод моє серце й досі не може повернутися до звичного ритму. Очі не зімкнулися до самого світанку. Але це не заважає мені відчувати себе бадьорою та наповненою.

Усередині оселилося якесь дивне тепле відчуття.  Воно росте щоразу, коли я прокручую у голові події вчорашньої ночі.

Через годину я знову зустрінусь із Майком.  Сьогодні його родину запрошено на вечерю. Я зовсім не розумію як поводитися. Як поводитиметься Майк? Знову перетворитися на недоумка? Або все ж таки є крихітний шанс, що не тільки я одна відчула цю іскру, що спалахнула між нами учора.

— Мені треба втекти з дому! Ти маєш мене прикрити!  — до моєї кімнати вривається Кім та щільно зачиняє за собою двері. — Моє побачення з Меттом призначено саме тоді, коли почнеться ця бісова вечеря!