2

Сьогодні я вирішила провести день наодинці із собою. Я так вирішила багатьох причин, а основна була та, що Алекс посадив Кім під домашній арешт, за її погану поведінку. 

Так, не пощастило їй зі старшим братом. Такий буде суворіший за батьків.

У гаражі дядька Тома, я знайшла велосипед та вирушила у маленьку подорож по містечку біля океану.

Погода була чудова. Привітні сусіди посміхалися й махали рукою, коли я проїжджала повз них. Цей день обіцяв був не таким нудним, особливо на тлі минулих днів де майже два тижні, я вбивалася незрозумілими почуттями до одного придурка, уявляючи собі, що він загадковий хлопець якого хочеться якнайшвидше розгадати. Насправді він виявився зарозумілим снобом, який зовсім не знає чого хоче. То йому не подобається, що я нібито пристаю до нього, хоча це не так, то його бісить, що біля мене в'ються хлопці. Дивний, якщо не сказати більшого…

Доїхавши до парку розваг, що розкинувся на березі океану, я вирішила поласувати морозивом. Купивши ріжок з фісташковою кулькою, я зайняла лавку з видом на воду.

Сьогодні океан був неспокійний. Величезні хвилі вдарялися об піщаний берег та тягли усе з берега на глибину. Червоний прапор, що розвивається по вітру, «кричав» про те, що купатися сьогодні заборонено. Але це не заважало місцевим та туристам ходити вздовж берега.

Від споглядання води що бушувала, мене відірвав телефон.

— Так, — затиснувши телефон плечем, відповідаю на виклик. — Хіба у вас зараз не пізня ніч?

— Пізня, — відповіла мама. — Мені дуже захотілося почути твій голос. Сама ж знаєш, зв'язок тут не дуже гарний, а коли випадає хвилина для розмови з улюбленою донечкою, можна й відкласти сон.

Від її слів у грудях розливається тепло. Ми вперше розлучилися на такий довгий період, і як би я на них не злилася за те, що вони що вони відірвали мене він звичного життя, я дуже сумую за батьками.

— У мене все добре! — усміхаюся. — Приїхала на пляж. Їм морозиво. Дуже сумую за своїми друзями,— жартівливо з натиском вимовляю. До речі, твоя мрія збулася. Я кинула Дена.

— Що трапилося?

— Він виявився недоумком.

Машинально оглядаюся на всі боки й бачу смутно знайому фігуру, що наближається до мене. Здається цей хлопець учора був на вечірці, та здається він єдиний хто не побоявся гнітючого погляду Майка.

— Привіт, Крісе, — хлопець зупинився навпроти мене.

— Мамо, у мене все добре. Зустріла друга.  Передзвоню пізніше! — швидко тараторю та скидаю слухавку. — Привіт, — посміхаюся, намагаючись пригадати його ім'я.

— Тайлер, — підказує мені він, простягаючи руку. — Не чекав тебе так скоро побачити, думав доведеться не один день просити тебе зустрітися зі мною.

— Ну чого ж ти... — сміюся.

А сама гадаю: який проникливий хлопець. Я правда думала відшити його, тому що не планую стосунків найближчим часом. Навіть із такими гарненькими як він. Але його мила посмішка, бентежить і я вирішую дати йому крихітну надію.

— Які у тебе плани Тайлер?

— Жодних.

— Чи не хочеш провести мене додому?

— Із задоволенням!

Тайлер виявився не таким й нудним хлопцем. У нього чудове почуття гумору. Усю дорогу до дому моїх брата та сестри ми йшли сміючись. Тайлер по-джентльменськи котив мій велосипед, а я не втомлюючись розповідала як уперше побачила змію на галявині чотири дні тому.

Всі веселощі зійшло нанівець, коли ми зупинившись біля будинку. У будинку навпроти я побачила звичну похмуру тінь.

Майк лише на мить зачепив нас поглядом й далі, сидячи на сходах, продовжував займатися своїм скейтом. Нічого хорошого не було у цьому погляді.  Мені швидше захотілося сховатися від нього.

— Дякую, що провів Тайлер. З тобою було приємно побалакати.

— Ми ще зустрінемося?

Буркнувши «Так» на автоматі, я забрала велосипед та швидко пішла у сторону гаража.

Заходжу у будинок та ніяк не можу вгамувати безглузде серце, що швидко б'ється. Воно намагається вискочити, пробивши грудну клітку.

Чому цей хлопець так діє на мене? Вистачає одного погляду, щоб мої щоки почервоніли, а серце забилося у шаленому ритмі. І це все попри те, що я дійсно його ненавиджу.

Мені краще не перетинатись з ним, але як це зробити, якщо на завтра призначена звана вечеря?  Може послатися на погане самопочуття та пропустити цю вечерю? Чудовий план. Треба буде добре його обміркувати.

День тягнувся дуже довго. Через конфлікт між двійнятами у будинку утворилася якась дивна атмосфера. Атмосфера недомовленості. Але я не хочу встрявати між ними та мирити їх. Тому я не вигадую нічого кращого, ніж продовжити залишок дня наодинці з собою та ноутбуком.

Після вечері, набравши величезну тарілку фруктів, я вмостилася на ліжко й увімкнула чергову новинку від нетфліксу. На жаль сюжет виявився настільки нудним, що більшість фільму я проспала.

Прокинувшись я від шуму, я не одразу зрозуміла що відбувається? Навколо була темрява, а на моніторі миготіли титри, що супроводжувалися якоюсь меланхолійною музикою.

Гуркіт йшов від мого відчиненого вікна. Хвиля страху охопила мене і, затамувавши подих, я сповзла з ліжка. Прихопивши важку книгу, я безшумно рушила до вікна.

Якщо це грабіжник, я обігрію його книгою. А що робити далі? Кричати?

Який жах! Я й подумати не могла, що в такому сучасному містечку можуть бути грабіжники.

Бачу, як чиясь нога у темних джинсах ступає на підлогу устелену м'яким килимом та замружившись, з усієї сили, замахуюсь і б'ю злодія.

Книга врізається у щось тверде. Чую тиху лайку. Хтось із гуркотом падає на підлогу. Розплющивши очі я бачу Мвйка. Хлопець лежить на підлозі та тримається за голову.

— Кристал, у тебе все добре? — долинає до мене стурбований голос Шейли.

— Так, все добре! Я ненароком випустила з рук книгу!

— Будь обережніша.

— Ти що тут забув? — приглушено кричу я, опускаючись навколішки поруч із бідолахою. — Я прийняла тебе за грабіжника.

— Гарний у тебе удар, — стогне Майк. Прибирає руку від чола і я помічаю гулю.