2

Як передбачалося, Шейла та Том поїхали у п'ятницю опівдні на весь уїк-енд. Єдине прохання було – не розгромити будинок. Щиро обіцяючи, що цього не станеться, ми випроводили їх, а ввечері вирішили піти до супермаркету нашої ком'юніті.

Ми з Кім розмістилися на задньому сидінні їхнього позашляховика без даху. Алекс уже кілька хвилин неперервно сигналив біля будинку навпроти та, нарешті, Майк вийшов зі свого будинку.

— Невже ми разом із ним поїдемо?  — простогнала я.

— З ними! — виправила мене сестра, вказуючи на Ендрю, що йде позаду Майка.

— Крихітки! — Ендрю розташовується між мною та Кім, та ляскає нас по колінах, — я в раю!  — обіймає нас за плечі.

— Ага! З двома демонами! — тихо доповнює його Майк.

— Та годі Вам уже!  — Алекс зробив гучніше радіо, давить на газ. 

У супермаркеті всі поводилися досить невимушено: кидалися пачками з чипсами, фотографувалися, приміряли дивні капелюхи.

Я навіть сміялася з жартів Майка та відзначила собі, що у нього прекрасне почуття гумору. Так стоп!  Досить відзначати його чудові якості. Він — поганець, який усім підряд тицяє середній палець та не розуміє що таке повага.

Коли ми з переповненими візками доходимо до позашляховика Алекса, пакуємо усе до багажника та по салону.

Несподівано, Ендрю, як несамовитий починає кричати: «перегони на візках!». Та вмикає камеру на телефоні, щоб усе задокументувати. Він справді такий божевільний, або придурюється? 

Майкл штовхає мене візком:

— Сідай, — хитро усміхається.

Я перевела погляд на Камі, а та вже сіла, звісивши з візка ноги:

— Ми готові! Відчуваю цього разу перемога буде за нами! — пищала вона.

— Це я вам фору даю, — Майк залазить на нижнє кріплення візка та підганяє мене: — якщо ми програємо, то з тебе бажання!

Ось це я розумію мотивація. Схоже, це у них часто розвага.

Незграбно залажу у візок, а Майк нахилившись до мого вуха, шепоче:

— Я буду дуже ніжний! Не бійся…

І не встигає Ендрю дати відмах старту, як ми зриваємося з місця.

Вітер розкидає моє волосся, а адреналін сіттю проникає у кров. Ми швидко мчимось до призначеного фінішу. Візок піді мною скріпить та підскакує від кожної нерівності на дорозі, але це тільки підігріває весь азарт. Усі відчуття скручуються у тугий вузол і мені здається, що я вибухну від такого натиску та адреналіну. І я вибухаю…

З криками "Перемога" ми перші приходимо до фінішу. Емоції переповнюють. 

Коли я вилажу з візка повз нас проноситься Алекс та Кім, а я з диким вереском переможця, стрибаю на спину до Майка. Той починає мене крутити.

Потім здоровий глузд бере гору. Одразу в обох. Він зупиняється та я зістрибую з нього.

— Фух! Це насправді було круто! Я ще не каталася на візку.

— Здається за ці три місяці ти багато нового спробуєш! — підсумовує Ендрю.

Майк ставить візки на місце та ніби нічого не сталося, Ніби не ми тільки що тріумфально перемогли моїх брата та сестру, пробубнів:

— Гаразд, поїхали! Мені до дев'ятої треба бути вдома. — Ховає долоні у кишені.

Усю дорогу назад Ендрю труїв якісь незрозумілі жарти. Розповідав страшні історії про недобудований особняк та казав, що ми всі обов'язково маємо туди поїхати. А також, увесь цей час по дорозі до дому, мені писав Ден. Захоплена спілкуванням з коханим, я невлучно погоджувалася на все, що пропонував Ендрю. Це вже не мало різниці, я потонула у листуванні з Деном.

Коханий пообіцяв приїхати завтра на вечірку, я була цьому дуже рада.

Іноді скоса дивилася на Майка. Він невідривно слідкував за дорогою, мовчки розглядаючи будинки. Лише одного разу глянув у дзеркало заднього виду, зустрівшись поглядом зі мною.

Я швидко опускаю погляд на екран телефона. Хвиля незрозумілих почуттів накриває з головою. Відчуваю на щоках рум'янець. Відразу перед очима випливла картинка, де Майк притискає мене до себе, а океанські хвилі намагаються збити його з ніг.

Швидко махаю головою, наївно думаючи, що картинка зникне. Дурна…

— Може у приставку зіграємо?!  — питає Алекс, щойно ми зупинилися біля нашого будинку.

— Я не проти, — подав голос Ендрю.

— Я пас! — відповів Майк. Чомусь, частина мене засмутилася що сьогодні я його більше не побачу… Агов! Крістал що за думки? До тебе завтра хлопець приїде, а тобі хочеться якомога довше побути з Майком?!

— Якщо я хочу завтра до Вас потрапити, сьогодні треба бути слухняним хлопчиком! Так?  — ловить мій погляд у дзеркалі та підморгує.

— Ні! — злюсь, тому що мені здалося, що він прочитав мої думки. Тому миттю перевтілюся у грубіянку. — Щось мені підказує, що ти не вмієш бути слухняним! 

— Тоді до завтра! Камі надішле запрошення. — Не звертаючи уваги на нашу суперечку, говорить Алекс.

Півночі ми з Камі розробляли дизайн запрошень, а вже о сьомій ранку вона розіслала їх друзям. Хоча всі й так були в курсі вечірки, а ця «картинка» була так, для формальності та й для пропуску.

Алекс якось зробив так, що якщо переслати запрошення комусь, то воно одразу псується. Зображення береться квадратиками, тому незнайомців на вечірці не буде. За бажанням у кожному запрошенні вказано додатково вказано «+1», тому чоловік тридцять, точно прийде.

Над вечір хлопці біля басейну почали розставляти столи, розвішували яскраві ліхтарики, а дівчата займалися сервіруванням столів. Майк іноді кидав на мене короткі погляди, а я відповідала йому, не до кінця розуміючи що він від мене хоче?

— Де пластиковий посуд? — лунає голос Майка, коли я залажу на стільницю, бо не дотягувалася до верхньої полиці.

За класикою жанру, як у всіх романтичних фільмах, я оступаюсь та падаю. Майк вчасно мене ловить, не давши моїй п'ятій точці доторкнутися до підлоги та забитися. Але пакет з посудом все ж таки падає на нас. Пачки пластикових тарілок розсипаються по кухні.

— До того ж ти ще й незграбна! — міцно тримає мене. 

Ми знову опинилися заборонено близько. Дивлюсь у його зелені очі, міцніше тримаючись за шию.