Кохання (не) досить

Розділ 22. Знову Владислав та Вікторія.

Владислав.

Поцілувавши сонну дружину, Влад прямує на роботу. На ньому, як завжди, бездоганно випрасувана сорочка, темний костюм, ідеально зачесане волосся. На виході з квартири зустрічає матір, поряд з нею подорожні сумки.

- Доброго ранку! Ти кудись зібралася? – здивовано питає.

- Так, їду до сестри, якийсь час поживу у неї.

- Ти впевнена? Бо таке враження, що наче це ми виганяємо тебе з дому.

- Це моє рішення, синку. Може наодинці ви тут краще знайдете спільну мову між собою та й у сестри я вже давно не була.

- Давай, допоможу з речами, - пропонує Влад, намагаючись підхопити сумки.

- Ні-ні, не треба, - одразу заперечує Ольга Петрівна. – Тобі потрібно на роботу поспішати. Я викличу таксі.

- Гаразд. Зателефонуй, як доїдеш, - Влад обіймає матір та біжить на роботу, аби не запізнитися.

На прохідній зазвичай веселі хлопці чомусь мовчки палять із понурими обличчями й Влад почувається розгублено без їхніх звичних жартиків. Підходить ближче, вітається.

- Щось трапилося? – запитує.

- Директор тебе викликає.

Влад у подиві прямує до начальства та, увійшовши до кабінету, його прибиває до стінки невдоволене гарчання та перекошене від злості обличчя директора.

- Ти, мабуть, не в курсі, але на нашому об`єкті сталася крадіжка! І де в цей час була охорона, скажи мені?

- Мала б бути на постах або обходити територію по периметру зі службовими собаками, - розгублено та здивовано відповідає Влад.

- Аж ніяк! Твоя охорона завзято тріскалася в цей час у карти, а начальник охорони взагалі дрихнув у побутовці в робочий час, що красномовно підтверджують відео з камер! Короче кажучи, вчорашню зміну я уже звільнив за халатне ставлення до роботи. Тобі ж, чисто з поваги, пропоную вибір або перевестися у рядові охоронники, оскільки ти нещодавно одружився й маєш якось забезпечувати родину, або ж тихо піти за власним бажанням й шукати собі іншу роботу…

Влад зціпив зуби від такого вибору й кров запульсувала у скронях від напруги. Гордість не дозволяла йому перевестися на нижчу посаду й без роботи теж не хотілося залишитися, адже він голова сім`ї, добувач для родини.

- Дякую, та краще вже за власним, - різко відповідає Влад й виходить із кабінету.

Хутко пише заяву й, послаблюючи комір сорочки, виходить на вулицю, вдихаючи на повні груди запах свободи та вітер нових змін. Дорогою купує свіжу газету з оголошеннями й починає прогортати сторінки в пошуках нової роботи. Зателефонувавши в кілька місць, Влад розчаровано сідає на лавку, оскільки або йому не підходить робота через невідповідні умови чи низьку зарплатню, або ж він не підходить роботодавцю через невідповідну освіту або ж брак досвіду. Через мобільний інтернет заходить на спеціальні сайти для тих, хто шукає роботу, гортає численні пропозиції, та все проходить повз нього й усе не те. Не міг якось Влад уявити себе, скажімо, вантажником чи різноробочим на будівництві, чи простим сторожем в якісь глушині. Взагалі дотепер не міг уявити, що ось так залишиться на узбіччі, викинутим, немов якийсь непотріб. Й як виглядатиме тепер в очах дружини й що казатиме їй, боявся навіть уявити. Стало соромно й відчай нахлинув так, що мало не захлинувся. Встав й рішуче попрямував до пивного шинку, аби виплескати наболіле на побратимів по пляшці.

 

Вікторія.

У квартирі самотньо та порожньо. Влад затримувався з роботи. Ольга Петрівна ж зібрала речі та поїхала до своєї сестри, наваривши наостанок нам смачнющого борщу з пампушками. Його запах нагадував про домашнє тепло та затишок, який випромінювала мама Влада й мені було відверто шкода, що вона поїхала. До того ж не полишало відчуття провини від того, що саме через нас їй довелося залишити власний дім, й я щиро сподівалася, що вона незабаром повернеться.

Я клацаю пульт від телевізора в очікуванні Влада й потім зупиняюсь на якомусь мелодраматичному серіалі. Проглянувши серію, поглядаю на годинник й починаю набирати номер, але в цей час чую скрегіт дверей, що незграбно відмикаються дзвінкими ключами. Полегшено зітхаю. Заходить Влад й розпливається в усмішці, увесь розпашілий та скуйовджений з висмиканою та прим`ятою сорочкою. Я здивовано дивлюся на нього, сидячи на дивані, а він опускається біля мене на підлогу й обіймає мої коліна.

- Пробач, я зовсім не виправдав твоїх сподівань, - повільно промовляє, аби остаточно не заплівся його неслухняний язик.

- Що сталося?

- Я звільнився з роботи. Там виникли проблеми й вони хотіли понизити мене в посаді, та я їм не якийсь селюк з глухого провулка, й я не дозволю принижувати себе. Я знайду іншу роботу, варту і гідну мене, - лепече сп`янілий Влад, доводячи свою важливість не тільки мені, але й самому собі.

- Авжеж, звісно, знайдеш, - намагаюся заспокоїти його я, пригладжуючи його неслухняне волосся. – Ходімо спати, Владе.

- Добре, що ти все розумієш. Ти в мене найкраща. Я тебе так кохаю… - продовжує бурмотіти Влад крізь підступаючу дрімоту, аж поки остаточно не засинає.

Я лягаю поруч, розмірковуючи про те, як ми житимемо тепер на одну мою зарплатню секретарки та ще й оплачуватимемо моє навчання. Згадую нещодавній дзвінок мачухи, яка сповістила, що виїжджає до свого племінника у Білорусію й звільняє квартиру. Потрібно буде здати її в оренду й матиму додатковий дохід, принаймні, буде чим заплатити хоча б за навчання. На цій думці я заспокоююсь й теж засинаю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше