Глава 1. Водяні процедури

Ремонт — це жах! Особливо, коли робиш його сама. Шпалери відпадають від стіни, а клей скріплює все, окрім клятого паперу зі свіжою шпаклівкою. Нова банка фарби виявляється не того ж відтінку, як попередня, відра перевертаються, а телефон починає бренькати в той момент, коли ти найбільше забруднена.

— Дідько! — не витримала Люба, коли черговий лист сірих шпалер почав відклеюватися згори.

Жбурнувши жовтенький шпатель на підлогу, злізла з драбини й стомлено сперлася на неї руками, схиливши голову.

«Заміський будинок — гарна ідея!» — доводила із захопленням друзям та родичам, ще коли жила у квартирі в центрі міста.

Їй тридцять два, має сина, роботу і стабільні погляди на життя. Але, як кажуть, біс попутав змінити розмірене буття, на спокій та тишу поруч біля лісу. Та той біс був не з рогами, а з маскою на обличчі. Пандемія, яка закрила всій планеті доступ до вільного існування. А оскільки робота тепер стала дистанційною, Любаня вирішила переїхати зі «шпаківні», у «свободу від нудних квадратних метрів». Тиждень за тижнем, придбані нові метри вже починали дратувати.

— Ма-а-м! — пролунав протяжний вигук з кухні.

— Що, Ваню? — витерла чоло, залишаючи на шкірі ще більше липкої рідини.

— Прийди сюди.

— А просто сказати ти не можеш? — видихнула, стиснувши губи.

— Ні, іди сюди, — хлопчина не вгамовувався.

Махнувши кілька разів долонями об комбінезон, човгаючи капцями, пішла до сина. Він, стоячи біля раковини й тримаючи в руці напінену тарілку, тицяв пальцем на кран, з якого тонкою цівкою на підлогу струменіла вода.

— Зламався, — констатував Іван, знизуючи плечима й невинно кліпаючи блакитними очима.

— Добре, вимивай руки та вимикай. Я потім перевірю, що там.

— А як же посуд? — подивився на вміст раковини після обіду.

— Вань, будь ласка, залиш. Потрібно завершити спальню, бо інакше клей зіпсується, його не можна довго зберігати відкритим.

Повернувшись до кімнати, жінка втомлено глянула на нескінченний перелік роботи: кипа рулонів, напівобідрані стіни, плінтуси, які чекали своєї черги… Взяла пензлика, і почала підійматися драбиною, як знову покликав син:

— Мам!

— Що?

— Іди сюди!

Прогарчавши, Люба знервовано закотила очі. Сто мільйонів разів «мам» за день. Нічого, ще трішки, і буде вечір, вона зможе нарешті прийняти ванну й сісти перед каміном з келихом червоного вина. З цією заспокійливою думкою йшла до кухні. Зупинившись на порозі, запитально подивилась на Ваню. Він у відповідь кивнув на підлогу.

— Тягни всі ганчірки. І рушники.

Проговорила, наче непохитна скеля, вибухаючи всередині киплячим вулканом. З-під дверцят шафки, на якій встановлена раковина, текла вода. Велика калюжа встигла розбігтися аж до стола.

— Ти знущаєшся з мене? — підняла голову, питаючи будинок.

Зробивши кілька кроків, скривилася, адже капці миттєво стали вологими, ще крок, і нога послизнулася, приземляючи жінку на сідниці. Сидячи на мокрому холодному кахлі, мружилася від болю, починаючи істерично сміятись.

— Так, слабачко, піднімись і зроби це!

У спині щеміло, але вона встала, взяла рушники, почала витирати воду. Ваня старанно допомагав, намагаючись більше не турбувати маму розмовами. Відкривши шафку, ледь змогла закрити вентилі, водночас вдивляючись звідки саме витікало.

За двадцять хвилин прибирання була знесилена. Сіла за стіл, тримаючи в руках ганчірку, застиглим поглядом дивилася на труби.

— Тільки спробуй, — загрозливо прошепотіла.

Коли за п'ять хвилин відпочинку нічого не сталося, вирішила піти переодягтися. Але як тільки наблизилася до виходу з кухні, почула позаду глузливе ляпання води.

Діставши з кишені телефон, поспіхом гортала стрічку контактів. Батьки живуть далеко, щоб попросити тата приїхати. Колег незручно турбувати. З друзів лише дівчата. До кого ж звернутися за допомогою? Не знайшовши кращого виходу, почала шукати в мережі аварійні служби. На очі натрапило рекламне оголошення: «Чоловік на годину. Усі види робіт».

— Те, що треба, — всміхнулася, набираючи номер. — Алло! Мені потрібен сантехнік, терміново, бо в кухні скоро буде басейн. Ха, звичайно, можете брати з собою надувні круги. Дуже смішно. Добре, чекаю.

Вимкнувши виклик, хмикнула. Бач, жартівники які! Вона, бідна, вже і так стомилася, а тут ще й потоп…

Час минав, а майстра все не було. Усі відра принесені до кухні. У хід пішли навіть старі простирадла, оскільки вода не припиняла текти, а де ще її можна вимкнути, Люба не знала. Вона пробувала крутити вентилі, утім, нічого не рятувало. Протікання було між трубами, і самостійно відремонтувати не вдавалося.

За вікном ранній вечір, але осіннє небо встигло залитися синьо-багряним заходом. Вийшовши на вулицю, мимоволі обхопила себе за плечі від прохолодного повітря. Увімкнувши ліхтарі навколо будинку, не помітила, як навкруги все гарно освітилося м'яким помаранчевим світлом.

Вдалечині на дорозі з'явилися промені від фар. Схрестивши пальці, аби це був сантехнік, очікувала, чи поверне автомобіль праворуч, на шлях, що веде до її будинку. Авто повільно з'їхало на ґрунтівку і почало наближатися.