Віконце 14. Ранкова кава

Магазинна вулиця, заметена хуртовиною, здавалася пустельною і відокремленою. Усі звуки міста затихли, залишивши лише свист вітру і шурхіт снігу під ногами перехожих. Мері та Серджіо продовжували своє розслідування, сидячи за столиком у кутку затишної пекарні.
- Так, що в нас є? - запитав Серджіо, заглядаючи в екран ноутбука. Він жував бургер із відомої закусочної, а Мері ніжними пальчиками перебирала картоплю фрі.
- У нас є вирізка з газети, яка вказує на виставку антикварних виробів. Відомі люди, гості з Єгипту... І, звісно ж, загадкова Фурія, яка наче грає з нами в загадки.
Серджіо кивнув, знову зосереджуючись на екрані.
- Спробуємо з'ясувати, що там відбуватиметься. Може так ми зрозуміємо, як вона тут замішана. - Протягнула дівчина задумливо.
Мері дістала свій телефон і почала шукати інформацію. Незабаром на екрані з'явилися результати. Їхню увагу привернула стаття про майбутню подію. Фотографії красивої будівлі, опис виставки, список запрошених гостей. Нічого не вказувало на зв'язок із Фурією.
- Думаєш, це квест-запрошення на виставку? - задумливо запитала Мері.
Серджіо заперечно помахав головою. Перед ним на столі лежало чотири рожевих конверти - три відповідали за різні завдання й один дублювався.
- Чому перше завдання прийшло нам окремо? - Міркував вголос Серджіо, - Усе подальше було в єдиному екземплярі.
- Це якраз зрозуміло, - махнула рукою дівчина, - якби не було тебе, я б давно вже рукою махнула на цю біганину. Ні часу, ні бажання! А як би інакше ми почали це проходити разом?
- Логічно, - хмикнув чоловік.
- Що більше не дає мені спокою, - Мері тицьнула маленьким рожевим нігтиком у ті самі конверти перед собою, - це те, що сьогодні тільки друге грудня, а конвертів у нас три.
- Думаєш Ніколь мені передала конверт заздалегідь?
- Думаю, весь квест чекає на нас завтра.
Мері озирнулася довкола і помітила, що за вікном хуртовина тільки посилювалася. Сніг із вітром свистіли й шуміли, натякаючи, що йти в цю негоду зовсім не хочеться.
Коли залишки картоплі було з'їдено, а від бургера залишилися тільки смачні спогади, Мері знову подивилася у вікно: погода сильно погіршилася. Бігти такою хуртовиною було не просто складно (особливо незвичною дорогою до готелю), а банально небезпечно.
- Думаю, нам доведеться переночувати тут, - прошепотіла Мері, гіпнотизуючи заметіль. Сама вона частенько залишалася на ніч у пекарні, але от щоб із кимось...
- Я не хочу тебе соромити, - засопротивлявся Серджіо, - давай я викличу нам таксі.
- Жартуєш? Тут пішки йти небезпечно, а машиною так і зовсім ніхто не їздить зараз.
- Теж вірно.
Через ще кілька хвилин упирань - а Мері чомусь здавалося, що його впертість пояснювалася банальною ввічливістю, а не небажанням - було ухвалено рішення розкласти диван у старому льоху і лягти там. Серджіо зняв подушки з нього і спорудив собі лежак, тоді як дівчина лягла на звичному їй місці. Скільки б вона не повторювала "ти можеш лягти поруч, я не проти", Серджіо стояв на своєму. Не час. І вже точно не за вимушених обставин.
Ранок настав так само раптово, як і нещодавня заметіль. Яскраве сонце пробивалося крізь усі вікна, птахи співали так, наче на вулиці літо, а дитячі верески змусили б прокинутися навіть найсильнішого соню.
Мері прокинулася першою і побігла вмиватися - благо, в її улюбленій пекарні все було підготовлено для її раптових нічних посиденьок! Вона спритно провела гребінцем по неслухняному волоссю, вмила заспані очі й поправила прим'ятий одяг. Все одно зверху фартух, ніхто й не помітить, що це вчорашнє. Косметики із собою немає - з досадою Мері ляснула себе по нозі. Залишила запасний комплект у готелі! Що ж, природна краса нині в моді. А якщо ні, то саме час ввести.
- Пиріжки, не підгорайте! - Заспівала свою пісню-заклинання дівчина, і кухня на всю ожила.
За кілька годин її кропіткої роботи було готово все - пончики, круасани, булочки, приголомшливий французький пиріг кіш, кілька буханок хліба і... і щось між тарталеткою і пиріжком спеціально для Серджіо. Він, звісно, не прокидався зі "співом півнів", як Мері, що робило її сюрприз ще більш особливим. Вона швидко зробила каву, поставила сніданок на тацю і віднесла в кімнату до чоловіка. Від аромату свіжоспеченого десерту з кавою він тут же прокинувся.
- Сюрприз, - посміхнулася Мері.
- Ось що таке справжній добрий ранок, - сонно вигукнув Серджіо, намагаючись стримувати позиви позіхати й потягнутися. Він хотів мати найкращий вигляд перед дівчиною, а не як заспана соня!
До дванадцятої вони вже обидва були в повній бойовій готовності. Мері ще зранку повісила табличку, що намічається технічна перерва в пекарні - у зв'язку з відкриттям єгипетської виставки. А Серджіо... Серджіо просто працював, щоб після візиту одразу вирушити на зустріч із Ніколь. Що - хоч дівчина це ретельно приховувала - все ж зачепило Мері.
Зібравшись, вони вийшли на вулицю, зустрівши нові пластівці снігу, що вкривали все навколо білим покривалом. На тлі засніжених будинків вони попрямували до *** вулиці, де, судячи з усього, ховалася загадкова виставка.
Дорогою Мері не могла втриматися від запитання:
- Серджіо, ти справді почуваєшся щасливим? Я маю на увазі, після всієї цієї історії. Та й під час.
- Так, я відчуваю, ніби моє життя стало цікавішим. Ніби до цього воно було позбавлене сенсу, знаєш? - Він тримав дівчину під руку і міркував із виглядом справжнього філософа, - ніби... от не було сенсу в тих божевільних перегонах із часом, у яких я брав участь.
- Це магія нашого міста, - хихикнула дівчина, - тут ніби саме життя приїжджає відпочити. Ніхто не поспішає, ніхто не біжить.
- Крім тебе.
- А як інакше всі навколо ситими будуть?! - Надула губки дівчина, удавано ображаючись. - І взагалі, по-моєму тебе все влаштовувало!
- Абсолютно. - Розсміявся чоловік і пригальмував - вони майже прийшли.
За дверима на виставку - доволі прикметну для такої незвичної вистави з квестом - розпалювалася справжня атмосфера чарівництва. Виставка антикварних виробів виявилася яскравою і захопливою подією. Загадкові предмети, мистецтво, історія - все зливалося воєдино.
- Ми на місці. Подивимося, що чекає на нас усередині, - сказав Серджіо, відчиняючи двері.
- Зачекай, - осмикнула його Мері - на стовпі поруч із дверима було приклеєне оголошення, боляче схоже на той папір, що використовувався для їхніх конвертів.
Дівчина підійшла ближче і невдовзі ахнула - це було послання від Фурії.
"Я поїхала у терміновій справі, пончики принесете до Різдва. З повагою...", - останні слова були немов стерті або розмиті снігом. Цей папір явно висів тут під час нічної бурі.
- Сподіваюся, у неї нічого не сталося, - із занепокоєнням у голосі запитала Мері.
Вона подивилася на чоловіка - а він давно й думати забув про дивне оголошення. Вдалині Серджіо бачив постать Ніколь, що стрімко наближалася.