1 484
Анотація до книги "Живі легенди "Царства Мертвих""
Хлопчина підслухав, як жінка розповідала про могилу на старому кладовищі. Про те, як люди моляться їй і прохання здійснюються. Розказувала жінка й про те, як сталося перше відоме зцілення: чоловік на костилях йшов по кладовищу. На зустріч пересувалась група людей, ховали когось. Доріжки між могилами вузькі, тому чоловіче присів на могилу, поступаючись. На цю саму могилу присів. Церемонія з померлим пройшла повз, а чоловік відчув, що костилі йому більше не потрібні. Встав тай пішов своїми ногами. Хлопчина підслухав, тай поніс своє божання на старе кладовище. Але ж мудрий попереждає: " Бійтесь своїх бажань"...
4 коментаря
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВітання з Миколаєва))
Власне, я взялася читати оповідання бо дізналася, що події відбуваються в Миколаєві.
Чесно кажучи, Миколаєва тут не було. В тому сенсі, що я весь час підсвідомо шукала у тексті маячки нашого міста. Та авторка ними знехтувала. На перших сторінках у мене склалося враження, що це саме авторка колись надцять років тому лишила його, а тепер припускає, що за цей час місто змінилося, та, оскільки так і не побувала тут, не знає як само, тому і обходиться загальними фразами. Адже насправді можна було вказати наш страшнючий жд-вокзал, на який без сліз не глянеш, який так і не змінився від часів будівництва, хіба що занепав. Можна було їхати з вокзалу проспектом Миру, а потім завернути на Космонавтів, (це я так припускаю, що котедж у друга може бути в районі Богоявленського, який раніше був Жовтневим), але ж авторка цього не сказала, хотілося бачити ті зміни очима героя!Можна було означити, де саме знято офіс, адже не так багато у нас тих бізнес центрів, які п'ятнадцять років тому точно стояли в руїнах... (Дормашина?) Та авторка тими маячками знехтувала. Чомусь...
далі буде нижче, коментар ріжеться...
Лія Щеглова, А, ще забула написати, що взагалі не розумію отих побивань про втрачену славу міста кораблебудування. Забруднення середовища та річок, викиди в атмосферу, дихати тим брудом...
В сучасному світі це все вже зайве. Я б воліла, аби наше місто набувало слави крутезними рекреаційними зонами, звучало у мистецтві, нашими ІТ-шниками.
І категорично не згодна з тим, що "у нас так говорять"! Не варто совати неграмотну відверто неграмотну мову в літературні твори. Максимум для збільшення ефекту в пряму, але аж ніяк не в авторську. Бо це не українська тоді виходить.
Щось останнім часом оте "с" замість "з" мене переслідує у текстах на літнет, що я вже пішла перевіряти, чи то я щось не так знаю, чи то не я)))
Не я.
Спочатку про технічне: завантажила собі версію фб2 для читання, але в ній бракує половини тексту(
Ще про технічне: чимало русизмів, лексичних і граматичних, а також повторів, особливо в пролозі. Особливо смішне "Він побачив Янгеля". Михайла Янгеля, вочевидь. Бо якщо йдеться про ангелика, то це янгОля.
Щодо сюжету, то мене більше зачепила приватна історія Дмитра, його прагнень і його старого кохання, яка, мені здалося, так і лишилася нерозв'язаною. Оце поговорили хлопці вночі на цвинтарі - і все ніби "розсмокталося", послухали легенду від Ірини - і кінець?.. Аби все воно, дійсно, так легко в житті траплялося(
Щодо філософсько-релігійного складника, не можу сказати, що перейнялася. Ця розмова на цвинтарі вклинюється до сюжету зненацька, ясно, що герой завдяки їй має переосмислити своє життя й оцінити, що має, а не гнатися за привидами минулого. Але розмова в розмові, її переказ, дуже вже затягнута, дуже "наворочена", у ній змішалися різні світоглядні доктрини - я суб'єктивно такого діла не фанат. А в підтексті чітко прочитується, що Миколаїв - то є пуп землі і центр всесвіту. І ніби нічого немає поганого в такій любові до рідного міста, але трохи ніяково таке читати. Перепрошую.
Ірина Пасько , Навзаєм! Приймаю до уваги Ваше зауваження. Вони, насправді, дуже цінні. Відкоректую те, що зможу Це оповідання було написане но єдиному подиху. Я навідь нічого не можу відповісти при сюжетну канву, крім того, що Ірина зробила свій вибір. А хлопці - у кожного було своє переживання чужого, суцільного страху. Певно, у захваті, я, справді, не повно розкрила ідею. Про те - у читача є простір для думки. Дякую!!!!!!!.
Я так розумію, тут мала б бути якась філософська парадигма, вплетена у повість. Я не впіймав її. Мабуть, був неуважний. Або, просто, не на тій могилі сидів.
Олесь Друкач, Історія саме про те,що в одному місці одночасно живуть безліч легенд, філософій, релігій. Це спроба розібратися, знайти свою. А може і залишити без уваги. Все ж це мертве! Вигадане! Історію не тільки читають, але й пишуть, створюють. Це лише спроба розповісти. Це інформація. У всякому разі - дякую за увагу!!!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати