Хованки з долею

– Звільню, Харченко! Звільню, якщо зараз же не порозумійтеся мені! – грізний рик начальника пролунав прямо наді мною.
– Тихіше ви, Степане тут! Будь ласка, тихіше... – прошу свого начальника і прикладаю палець до губ. – Ш-ш-ш... Тихіше, Олександре Олександровичу... Тихіше, а то він почує нас.
– Харченко! Ще раз повт… – тут я закриваю йому рота. Нахабно з мого боку, відчуваю звільнять після цього, але мені начхати, насамперед... Головне, щоб Степан не дізнався, що я працюю тут. Інакше... Бути ВЕЛИЧЕЗНІЙ біді!