Розділ 3 – Пил, папери та зізнання

Я йшла собі за документами у їх сховище. Так, усі документи зберігаються в електронному вигляді, але іноді... Треба підіймати дуже старі архіви. 10 і більше давнини, коли ще не було комп'ютерів нормальних та накопичувачів. 
Кампанія "Філіал Майстра" дісталася Пану Алексєєву за спадком. Його батько загинув у катастрофі, а Каріна ще замала для володіння бізнесом. Та й вона дівчинка, а батько хотів саме сину дати володіти Кампанією. У Александра був тоді власний бізнес, була власна робота. Але все в один момент довелося (без права голосування, хоче того він чи ні) кинути свій та перемикнутися на бізнес батька. Він знав що колись цей момент настане, що він стане власником. І став... Але не так швидко, як розповів потім.
"Це. Просто. Знущання з мене!" – і в коридорі, який веде до архіву я побачила вгадайте кого? Звісно, Степана! Він що, усюди? Я ж нещодавно бачила його на кухні! Чому він усюди ?!
Не встигла я не те що розвернутися до дверей та пірнути до кабінет з документами, як мені закрили рота та буквально внесли туди на руках, трохи піднявши за талію. Двері були тихо зачинені, а мене притиснуто до якогось знайомого досить тіла. Міцного такого...
– Пане Алексєєв? Ви мене злякали! Що ви тут робите? – я так і знала, що це він. Адже хто ще мене буде так лякати та тягати по офісу, окрім мене?! Тільки Пан Алексєєв!
– Як що, рятую від нашого піар-менеджера. – вимовляє він якимось смішливим тоном це. Він що, з мене кепкує?!
– Нічого смішного в цьому я не бачу. – говорю це, але нічого не бачу, лише відчуваю та чую його слова. Його дихання, гарячі руки на талії та тіло. Лише одні відчуття... 
– Боже, Софія, ти мене зводиш з розуму... Ці твої ігри зі Степаном... – видихає він ці слова мені у губи і я розумію що це повний безлад. Як на роботі, так і в особистості житті. Він. Я. Ми... Моє зізнання...
– Ігри? Та ви знущ... – і тут мені не дають можливості договорити. Затикають рота поцілунком. Мене. Поцілунком. Начальник.
Вибачте, але ЩО?!
В голові в одну мить стало порожньо. Я нічого не розуміла, тільки відчувала як він намагається цілувати мене глибше, сильніше.  Намагається прорватися крізь бар'єр, який я довкола себе побудувала від самого Олександра. Сашка, як я його підписала в телефоні. І серце ще додала.
Його великі руки притягли мене до його тіла і почали буквально блукати. Дослідити. І мені... Мені це, чорт забирай, подобалося. Я була буквально вражена його відвертими діями. Які, до речі трохи не сходяться з його словами!
– Степан знає що ти тут. Тому ваші ігри... Твої ігри, Софіє, трохи вже не потрібні. Знає про твою роботу та маму, яку ти не хочеш засмучувати. Він не розповість їй, але тобі все одно потрібно з нею поговорити. – він дивиться на мене декілька секунд, а я знов кричу про себе:
"Якого біса... Як? Коли? І в мене лише одне питання зараз!" – у думках безлад. Дуже багато питань і так мало на них відповідей. 
– Тоді навіщо ми тут ховаємося? – питаю його і чекаю на відповідь, скинувши його руки з себе. 
– Трохи захотілося урізноманітнити наші відносини. – він ввімкнув світло і я нарешті побачила його обличчя. Його плечі усі в пилу, як і костюм. Кумедно він виглядає у такому образі. Дуже кумедно! І головне, незвично!
– Відносини? Пане Алексєєве, ви мій начальник. Ніяких відносин. Ми начальник та асистент. Ви взагалі, подумали про те що будуть чутки в офісі? Що може, мене засудять через те, що спокусила свого начальника? Ні?
— А тобі не начхати на них? – уточнює Сашко. 
– Звісно начхати, але ж... Ваша мати... Кандидатки... Різні соціальні рівні...
– Слухай, люба, це тобі не заважало перейменувати мене у "Сашко" з сердечком, напитися на Новий рік та зізнатися у коханні. І щоб ти знала, я тобі тоді зізнався теж... Але на жаль, ти все забула. – він знизав плечима чоловік. Він не відмовив, як сказали інші? І я, схоже теж йому подобаюся? Реально? Від цих думок у мене в животі почали літати метелики. Мені стало... Добре. Дуже добре. Приємне відчуття розлилося по тілу теплою рідиною. – А я чекав... Але зараз втомився від цього. З цього моменту, ти моя дівчина і крапка. Моя мати й слова не скаже проти, адже ти їй подобаєшся. А твоя... Ми ще поговоримо з нею. Тобто ти поговориш. – і погляд такий... Цікавий. 
– А мене запитати? Ви там все вже вирішили у себе, а в мене запитати? – чоловік хотів обійняти, але я не дала. Виринула з його обіймів та почала говорити. – Вибачте, Пане...
– Сашко. Раз на то пішло, то коли ми одні можна просто Сашко. – він посміхнувся. 
– Добре, Сашко. Скажи мені... І коли ти хотів мені сказати, що ти знаєш про Степана та про мою мати? І як ти взагалі дізнався? 
– Про Степана очевидно, ти при мені від нього ховалася. А про мати... Ти колись забула зачинити двері після кінця робочого дня та сказала про роботу адвокатом. Склав два плюс два та вийшло, що ти ховаєшся від нього. Він твій друг дитинства і не хочеш, щоб він розповів матері про роботу. – він знизав плечима. Неймовірний чоловік! Йому би бути Шерлоком, а не Александром Александровичем, президентом фірми "Філіал Майстра"!
– Ви... – я видихнула, щоб почати висловлювали монологи йому про його "методи", але мене перебили.
– Ти, Софі. Ми на "ти".
– Добре. – проциділа крізь зуби я і видихнувши, почала говорити. – Тоді ти зараз розповідаєш мені усе що знаєш і тоді... Тоді можливо я дозволю тобі запросити тебе на побачення. Але поки один раз. – підходжу на нього і показую цифру один. Поки. Звісно, симпатія взаємна, але ще багато попереду. Багато розмов, конфліктів, питань та відповідей на них... Усе життя, можна сказати.
– А хто тебе питатиме, люба? – сміється (а він це дуже рідко робить) Сашко і раптом закидує мене на плече та ми виходимо (обережно) з кабінету з документами. Сховища.
– Сашко! Постав мене! 
Папери залишилися там де й повинні лежати, пил теж, а Степан помахав мені рукою поки я висіла не плечі Сашка. І так, він стояв у кінці коридору. Що ж... В мене є питання до нього. БАГАТО ПИТАНЬ. До обох чоловіків. Як до Сашка, так і Степана.
А щодо Каріни, сестри, то вона виявилося знала увесь цей час про мене. Про те, що саме я вибирала їй подарунки. За її словами: "Брат ніколи не вмів вибирати книги"...