2 106
Анотація до книги "Хочу жити далі"
Валерія, як і більшість українців, жила своє щасливе життя та навіть не замислювалась про війну. Усі згадки про це сприймалися як смішки, доки не настав ранок 24 лютого. Життя летить шкереберть, тож доведеться адаптуватись до нових умов. Але ж як жити далі? Не відлипаючи від соцмереж, Валерія бачить один пост та сторіз Вікторії в мережі, з якими вона не може просто змиритись. Це не можна пробачати, вона мусить покарати Віку за ганебне рішення.
20 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійтиі ще. хтось адаптувався за кордоном. а я іншого складу людина. Для мене це найгірше, що може бути - ностальгія за Батьківщиною. Думки пригнічували : "якщо буде загроза окупації, то доведеться" - плюс я не хотіла б бачити зміни у знайомих , які б зрадили чи стали на бік оркостану...Тоді б вже краще втекти у партизанський рух . думки, думки . за день усе життя проживаеш....)
Іра Сітковська, розумію, я сама дуже прив'язана до дому) ми виїхали до родичів в Мукачеве десь на другий тиждень повномасштабної, бо чоловік боявся, що нам з дитиною тут небезпечно, то це були найскладніші місяці для мене, ніби відірвана від життя
Прочитала. "І досі наче лютий 2022" - так можна описати внутрішній стан українців. Згодом прийшло усвідомлення, що нічого "як раніше" вже не буде , тож живемо у цій зміненій реальності та наслідках.
Лоре Лея, ааа !
я теж у перший місяць повномасштабки ( читала ті новини про Маріуполь) - коли побачила фото "пляжика за кордоном , їжі та напоїв" - мене тригернуло. І це була просто знайома "шапочно" . І мікроконфлікти з іншими знайомими та подругами на тему "хто поїхав, а хто залишився" чи "хто що робить для перемоги"...І почуття власної провини за "відносну безпеку" - коли хтось в тій же окупації. Дякую за актуальні підняті питання в книзі!
я теж у перший місяць повномасштабки ( читала ті новини про Маріуполь) - коли побачила фото "пляжика за кордоном , їжі та напоїв" - мене тригернуло. І це була просто знайома "шапочно" . І мікроконфлікти з іншими знайомими та подругами на тему "хто поїхав, а хто залишився" чи "хто що робить для перемоги"...І почуття власної провини за "відносну безпеку" - коли хтось в тій же окупації. Дякую за актуальні підняті питання в книзі!
Дякую вам за цікаву й життєву історію. Давно хотілося таке прочитати.
Юлія Вирва, +
Тут взагалі немає що коментувати.Можу тільки дати пораду чоловікам.Якщо поряд с вами дві скаженні бабиська починають тузити одна одну останнім кілограмом фаршу чи останніми трусами що залишились подавайте сигнал "Ховайся в жито!" та тікайте.А ще краще випаруйтесь зовсім.І не намагайтесь рознімати бо факт отримаєте тим фаршем по мизі.)))
Лоре Лея, От і добре.)
Автор чудово зобразив реалії нашого життя. Мирного неба і надії.
Инна Гладкая, дякую, на нас чекає світле майбутнє, я в це вірю)
Чудова нова обкладинка)
Лоре Лея, Згодна)
Знаю я одну країну, якій би сподобалась ідея щоб ми тут повбивали одне одного за кульки.
Лоре Лея, Угу, тут як і завжди - головне встигнути, бггг))
Чудова оповідь! Кінцівка щиро порадувала: якби ж то люди завжди розуміли одне одного!
Лоре Лея, Головне - захотіти)
цей день ніколи не забути ... цікава історія!
Вероника, дякую)
Дуже актуальна і близька історія. Особливо про невіру у початок війни.
Та моя мама 24 числа вийшла як ні в чому не бувало на роботу в магазин і кожному, хто в паніці забігав і казав, що ворог наближується, радила не панікувати. Ще й заявку на тиждень велитеньску зробила, бо з прилавку все позмітали. Коротше на наступний день її з того магазину на окраїні міста звідки якраз наступ йшов, прийшлося силою забирати у бомбосховище. "Та нічого не буде" - і все. Таке ось заперечення реальності.
Уляна Скіденко, і це зрозуміло, бо в такий абсурд, в якому ми живемо вже багато місяців, не хочеться вірити!
Щось автобіографічне?
В такі моменти думаєш що не бути таким емоційний не так вже й погано.
Взагалі якщо так подумати, в певній мірі зараз хороші часи - наш народ так не об'єднувався мабуть з часів діда Хмеля.
У будь-якому разі вийшло непогано. Та й актуально. Кожен має робити своє - тільки так ми й переможемо.
Все буде Україна.)
Лоре Лея, Гм.
Так чи інакше, але історія близька i знайома кожному.
Лео Нур, дякую) зараз особливо важливо розуміти, що життя триває і не можна здаватись, ні на полі бою, ні в тилу, хотіла про це сказати. І про те, що важко жити як жив у більш менш спокійних містах, коли думаєш тільки про погане. Мирного неба нам усім!
Дякую за вашу роботу.
Бажаю успіху у конкурсі!
Avrora Deineko, дякую!
Тема твору доволі актуальна й важка водночас. Мені сподобалось як ви все передали. Дякую за цікаве й емоційне оповідання. Успіхів на конкурсі.
Айрін Ван, дякую)
Чудовий твір. Дійсно в реаліях війни ми не завжди знаємо як правильно поступати. Але розклеюватися ну точно не можна, і звинувачувати інших теж. Україна переможе. Успіху на конкурсі.
Innaturianska, дякую, саме це і хотіла, щоб відчув читач)
Оповідання шикарно відображає дійсність. Тут є і сучасні проблеми і їхнє відображення на психіці, в даному випадку підлітка. А про соц мережі взагалі життя життєйське. У кожного на одну подію знайдеться своя думка, при тому в мене вона з дня в день може мінятися)
Початок одразу оживив спогади. Тригернуло на Маріуполі, але то вже клініка і зі мною, мабуть, на все життя. Коли писав на конкурс то думав теж щось в такому дусі, але вирішив зупинитися на веселих пригодах, А то крім жесті нічого б не видав)
З критики : у вас дефіс замість довгого тире у діалогах і в деяких репліка відступи є, а в деяких немає.
Концепція і стиль мови, як на мене, на висоті. Нехай щастить на конкурсі.
Лоре Лея, Тоді зрозуміло) зачасту, коли додаєш власний досвід то твір наближається до реального, того, у що можу повірити.і це робить його краще.
Ще раз бажаю успіхів)
Вітаю з новинкою!
Натхнення та успіху в конкурсі✨
Skintey Alina, дякую)
Дуже актуально з новинкою
Вера Быкова, так, дякую)
З новинкою!
Елена Шевцова, дякую)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати