24.02.2022

Валерія завжди прокидалась дуже рано. Вона працювала візажистом у великому місті, її роботи справді варті уваги: майстриня вдало поєднувала кольори, підкреслювала важливі деталі, маскувала недоліки чи навіть перетворювала їх на зовсім протилежне. 

Клієнти захоплювались талановитими роботами дівчини. Життя було прекрасним та справжньою мрією наяву! До того ж кілька місяців тому у них із чоловіком Євгеном народилася прекрасна донечка. Та цього ранку Лєрі не судилося піти на роботу, хоча черга була розписана на цілий день, починаючи із 6-ї ранку.

О 4:30 Валерія нагодувала дитину, знову вклала її спати та чекала приїзду матері, яка завжди допомагала із малечею у робочі дні. Ранок був тим часом спокою та тиші, коли молода мама могла зробити свій улюблений вакуум, тренування з йоги та випити теплої води із медом та лимоном. Почати день ідеально.

Коли усі ранкові ритуали були виконані, прийшов час будити чоловіка, тому жінка заварила каву та прийшла у спальню, щоб поцьомати коханого та зробити його ранок також неймовірно приємним.

-          Привіт, любий! Кава вже готова, час прокидатися! – Лєра ледь торкнулася плеча Євгена, він щось промугикав у відповідь та почав повільно підніматися, не розтуляючи очей.

За кілька хвилин вони вже сиділи у вітальні за кавою, доки не почули страшне гудіння та шум на дворі. Валерія заціпеніла, а чоловік вибіг на подвір’я маєтку, щоб зрозуміти причину гуркоту. Над його головою одразу ж зашуміло кілька літаків-винищувачів, вони летіли у південному напрямку та швидко зникли з горизонту, залишивши по собі вихори з каламученого повітря. Ще мить і повітря загуділо сигналом тривоги.

ТРИВОГА! ПОВІТРЯНА ТРИВОГА! Господи, що відбувається?

Валерія досі стояла посеред зали, не могла нічого зрозуміти та прийти до тями. Тим часом Женя увімкнув ТВ, звідки молоде подружжя дізналося, що почалася війна. Росія атакувала Україну з усіх можливих сторін, по мирним містам летять ракети, лунають вибухи, всюди, звідки ведуться репортажі, плачуть люди, чутно швидку та стовпи диму, попелища, невідомість.

Вони жили у місті Кропивницькому, що знаходиться в самому серці України, тож навряд колони військової техніки вже встигли дійти до них, але… Як бути зараз? Що робити?

Валерія ще не оговталась від шоку, але на телефон почали приходити повідомлення від клієнток. Звичайно, усі відмовляються від запису на сьогодні. Точно. Війна, кому ж зараз потрібні макіяжі? Нікому. А що зараз потрібно? На це питання в голові Валерії поки не було відповіді.

А далі знову загуділо небо, літаки літали прямісінько над головами, телевізор з увімкненим каналом новин та заціпеніння. Страх. Жінка почувалася ніби п’яною. Вона підійшла до ліжечка донечки, яка досі мирно спала, і розплакалась. Вона б ще довго так сиділа, якби не Женя.

Чоловік вже був одягнений та зібраний, в руках тримав ключі від машини:

-          Киць, не час впадати в депресію. Там твоя мама приїхала, вони з батьком наче тримаються. Потрібно зняти готівку та заправитись, чуєш? Я поїду, може зі мною?

-          Їхати? А хіба зараз це безпечно? – вона ще досі не оговталась, але розуміння ситуації потроху пояснювалось. – Я зараз, піду вдягнуся.

Коли Лєра вийшла надвір та побачила батьків, знову не змогла стримати сліз. Мама обійняла доньку:

-          Ну-ну, мила, все буде добре. Давайте швиденько, не затримуйтесь.

По дорозі до супермаркету Валерія ніби трохи заспокоїлась, адже з флешки в салоні грала улюблена музика, чоловік тримав за руку та ніжно гладив її. Але по приїзду до центру просто неможливо було тримати себе в руках: кав’ярні, що ще вчора дихали ароматом свіжозвареної кави та гомоном молоді, були зачинені, чергам до банкоматів та АЗС не було кінця. Це просто якесь пекло! Може це воно і є.

Перед очима одразу промайнули нещодавні новини з американських та британських ЗМІ про повномасштабне вторгнення, можливий напад РФ на Україну. Соцмережі зробили із цієї теми чудову тезу для гумористичних мемів, відео в ТікТоці… Навіть Лєра із друзями жартувала, що зустрінуться вже після «вторгнення». Це здавалося таким далеким, неможливим, смішним…

Якось було незрозуміло у 2014 році, коли росіяни анексували Крим, але він такий далекий той Крим. Ми туди і не їздили ніколи, думали справді люди захотіли до ерефії. Потім Донбас і ті страшні новини про Іловайський котел, Дебальцеве, Донецький аеропорт. Але ж домовились про щось наче ті чиновники! А зараз??? Були ж ті кляті Мінські домовленості! 

Валерія ніколи не цікавилась політикою, а бачте життя вносить свої корективи. Поки їхали із чоловіком назад, знову чули військові літаки. Євген, завжди усміхнений та веселий ведучий святкових заходів, став похмурим та серйозним:

-          Валерко, мабуть збирай речі та поїдеш у гості до своєї Анжели у Чехію.

-          А ти? Я без тебе нікуди не поїду! – мовила і справді не збиралася нікуди їхати.

-          Маленька, треба їхати, щоб дитина не жила в страшних умовах під постійними обстрілами. Ти розумієш, що ніхто не знає, як довго ми протримаємось. І чи протримаємось взагалі…

-          Не кажи так! – це був перший раз, коли Женя нагримав на неї, тому дівчина була трохи в шоці.

-          Ви мусите бути у безпеці!

-          Та ми й будемо із тобою, з тобою моя безпека! Женю, будь-ласка не відправляй нас, це буде пекло, може не дійде до нас…  Поїдемо, якщо буде зовсім погано чи війська підійдуть ближче 100 км до міста.

Вони ще досить довго сперечалися, але Женя погодився не поспішати із такими рішеннями. Коли повернулися додому, дівчина намагалася займати себе хатніми справами та дитиною, але руки постійно тягнулися за телефоном, за новинами. Так минали години і дні, а ситуація лише загострювалась.